4-2

– Іди вже, пояснися зі своєю Гелі. Повідом їй, що ти нині недоступний, нехай у ваш чудовий храм на людські землі злітає, там її повністю задовольнять, – фиркнула я.

Растону повторювати не довелося. Не удостоївши мене відповіддю, він одразу ж піднявся, засунув конспект у сумку і рушив до виходу.

– Розкажеш, що сталося? – запитала Анья, продовжуючи чухатися.

– Не зараз, – хитнула я головою. – У мене практика, треба ще переодягнутися встигнути.

– Гаразд, – легко погодилася вона. – А я, мабуть, сходжу до цілителів.

Кивнувши, я вирушила в кімнату, яку займала в гуртожитку. У мене не було сусідок – темні взагалі занадто цінують особистий простір, щоб ділити його з кимось.

Багато хто встиг закинути речі заздалегідь, а мені довелося поспішати і переодягатися в робочий чорний костюм буквально на ходу.

На полігон я летіла, і все одно прибула однією з останніх. Захисний купол не дозволяв опуститися прямо на поле, довелося заходити через спеціальний отвір.

Майже всі наші вже зібралися. Доліород дивився на мене з цікавістю і якимось затаєним очікуванням.

Розмовляти з ним не було коли. До нас вийшла куратор темних Шейма Отері. Вже немолода темнокрила, утім, ще цілком спритна фізично та сильна магічно.

Змахнувши крилами, показала нам вишикуватися в шеренгу. І почала:

– Вітаю, темної вам години, мої любі випускники. Ми з вами пройшли п'ять довгих років найелітарнішого навчання в нашому світі, і скоро вам доведеться вийти в самостійне життя. Ви вже знаєте, але я не вважаю зайвим повторити. Цей місяць – найскладніший місяць вашого навчання. Першого тижня на вас чекають кілька лекцій, які допоможуть підготуватися до іспитів. А далі – найважливіше, практика. Без практики вас не допустять ні до іспитів, ні до захисту диплома. Тему якого, я сподіваюся, вже всі обрали.

Вона окинула нас поглядом і склала крила за спиною, розчиняючи їх.

– Що ж, не будемо затягувати. На канікулах усі ви мали викликати собі захисників. Тож прошу вас закликати їх. Подивимося, хто на що спромігся.

Доліород пирснув у кулак. Тут же під суворим поглядом куратора витягнув руку, на якій з'явився величезний волохатий отруйний павук.

– Вау! – видав хтось, і Доліород задоволено посміхнувся.

Павук справді виявився чудовим. Красень із вісьмома пухнастими лапами та десятком сяючих червоних очей. У нашому темному стилі.

Студенти обростали прикликаними захисниками: здебільшого темними магічними згустками, що могли змінювати форму і самостійно пересуватися. Були й хижаки всіляких різновидів, від тигра до дракона, щоправда, невеликого. Зате такого, що випускає полум'я.

– А ви що ж, Джун-віін, – підняла брову куратор, поглядаючи на мене не без подиву.

Ще б пак, я була однією з найкращих учениць! Але світ забирай, як же складно виявилося відкрити все викладачеві. Це не покрасуватися перед пихатими білосніжними, які вважають нас злом уже тому, що наш колір – темний, і форма крил інша!

Та й у Растона зараз своя пара... От вже не думала, що мене це може турбувати.

Непомітно видихнувши, я намацала заклинання і прикликала захисника.

Мить – і переді мною з'явився Растон. Так і не випустивши з руки магічного пера. Зате крила розправив, захищаючи від можливої небезпеки.

Якою чомусь визначив мого куратора.

– Що це? – прорекла Шейма-віін, поглянувши на хлопця найважчим зі своїх поглядів.

Той незворушно змахнув магією чорнило з пера і сунув його кудись у внутрішню кишеню свого одягу. Звичайного, не тренувального.

– Мій захисник, – гордо відгукнулася я, ще й зробила крок уперед.

Між іншим, пройшов крізь захист полігону! Сила ритуалу, що зв'язав нас, дедалі більше вражала.

– Це... немислимо! – професорка Шейма, на жаль, не пройнялася самісіньким соком ситуації.

– І все ж ритуал приніс мені саме такого захисника. Сакар-віін і весь мій клан можуть підтвердити.

– І чому ж ви не розірвали цей ритуал і не провели нового?

– А чому я маю відмовлятися від магічного подарунка?

Доліород знову пирснув, але кураторка осадила його сердитим поглядом.

– На цьому уроці нам потрібно перевірити захисника, але в сена... ммм...

– Растона, – підказала я, і вона продовжила:

– В сена Растона свої заняття і йому доведеться повернутися на них.

– Сен Растон – мій захисник згідно з магічним ритуалом і буде поруч зі мною, коли мені це необхідно. Як і належить захиснику.

– Вирішуйте це питання з ректором! – підняла руки разом із крилами, що мелькнули на мить, Шейма-віін. – А зараз перевіримо ваших захисників у ділі.

Перевірка виявилася звичайним поєдинком. Щойно Шейма сказала розбитися на пари, до мене одразу ж підскочив Доліород зі своїм павуком.

– Ти ж зі мною, Джун? Пам'ятаєш, ми одружитися збиралися?

Збирався, взагалі-то, Дол, просто повідомив мені одного разу, що я – його майбутня пара. Я, зрозуміло, віджартувалася, бо друзів брата сприймала виключно як друзів. Але він час від часу закидав мені подібні вудки, чи то жартома, чи то всерйоз.

– Ти просто зараз одружуватися зібрався? – хмикнув Растон, піднявши брову.

Так це від нього прозвучало, що пирснули вже кілька наших.

– А ти що, і від чоловіка зібрався її захищати? – одразу ж налився вогнем Дол.

– А ти спробуй, – фірмова посмішка, нахабна морда.

Та хто з нас тут темний! Цей світлий викликав у мене дедалі більше інтересу. Було в ньому щось привабливе.

– Досить! – підняла руку кураторка.

– Джун? – пильно звузив очі Дол.

– Можу і з тобою, – знизала я плечима, утримуючи на обличчі спокійний, ледь глузливий вираз.

Повернулася до Доліорода, не зовсім уявляючи, як вести бій.

Захисник має прикривати слабкі місця і можливі дірки в обороні, а з Растоном я могла уявити собі тільки традиційний бій у парі.

– Почали! – просигналізувала кураторка. – І не забуваємо, що поєдинок навчальний!