4

У мене не було подруг. Якось не складалося. Це світлі «янголята» ходять купками, ніяково похихикуючи. Серед темних кожна дівчина бажає бути першою і єдиною. Тому з подругами складно.

Зате з друзями навіть дуже. З усіма, хто так і не став кавалерами, у мене залишалися нормальні дружні стосунки. Вони навіть начебто пишалися дружбою зі мною. Така вже в мене склалася репутація.

Хоча ні, одна подруга все ж таки була. З перевертнів. Не рівня крилатим, звісно, але вони теж навчаються в Академії. Якось ми разом відпрацьовували практику і на диво непогано спрацювалися. Анья Конн.

Про неї я і думала, відкриваючи портал. На мою радість, вона вже була на площі, біля неї ми й вийшли.

– Джун! – зраділа вона, спершу навіть і не помітивши світлокрилого, що зробив крок за мною.

– Що з тобою? – злякалася я, помітивши на її шкірі дивні зелені плями.

– Линька, – поморщилася Анья, почухавши позеленіле зап'ястя. – Шкіра облазить. Пройде.

Вона нарешті помітила Растона, що прилаштувався позаду мене, і з цікавістю втупилася на нього.

– Нова іграшка? – хмикнула, окинувши його з ніг до голови смарагдовими очима з вертикальними зіницями.

– Ну, я пішов, – спробував було він, але я звузила очі:

– Ні. Ти залишишся зі мною. Тут може бути небезпечно. Дуже небезпечно!

– Смішно, – хмикнув світлий, поставивши біля мене мою сумку.

– А я не жартую, – не відводила я погляду.

– Растоне! – звідкись здалеку гукнула його світла гарненька дівиця.

Ну ось, починається. У мене аж мурашки побігли від передчуття.

Світла кинулася до нас.

– Чому тебе не було вдома? Що сталося?

Дівчина обійняла його, і він ковзнув долонею по її талії.

Я хотіла було пожартувати щодо дівчат, які ганяють за хлопцями і навіть додому заїжджають. Але щось вона підозріло на нього схожа... такі самі зелені очі, ще й явно молодша роки на два, а то й три.

– Усе нормально, Руньє.

– Мама хвилювалася...

Ну точно, схоже, сестра. А он і інші біленькі підтягуються.

– Я вже дорослий хлопчик, – хмикнув Растон. – Потім поговоримо, Рун.

– Ходімо до нас, чому ти тут? – вона з неприязню покосилася на мене.

– Він нікуди не піде, – заявила я, схрестивши руки на грудях. Не могла не помітити, як зціпилися зуби Растона – але губи одразу ж розслабилися в глузливій усмішці.

Навколо збиралося все більше цікавих. Причому темні, схоже, були в курсі того, що трапилося, напевно, з легкої руки братів Басарда і Доліорода, дітей глави нашого клану. Басард закінчив Академію разом із Джеффом минулого року, а Доліород навчався разом зі мною.

А ось до світлих хвиля не докотилася, і вони дивилися на нас зі здивуванням.

Растон стояв розправивши плечі. Ніщо в погляді, зовнішньому вигляді не видавало емоцій. Хоча я дуже добре уявляла, що він зараз відчуває. Що коїться в душі.

– Рас! – виступила вперед ще одна дівчина, випустивши шикарні білосніжні крила. Пухнасті, майже блискучі.

Виставила ніжку з-під короткої білої туніки і вимогливо дивилася на мого захисника світло-карими очима.

– Він залишиться зі мною, – тихо повторила я, дивлячись на неї з викликом.

– Растоне? – вона демонстративно проігнорувала мене і глянула на нього.

Адже я цього хотіла, правда? Якби до світлих потрапив хтось із наших, вони теж не пощадили б його. Наші просто розумніші. Не потрапляють.

Але й Растон стояв так, що в душі мимоволі зароджувалася повага. Витримував усі ці погляди, шепітки, пересуди. І зовсім не виглядав пригніченим чи приниженим! Швидше навпаки. Височів у центрі уваги, ані краплі не комплексуючи.

– Потім поговоримо, Гелі, – промовив він, але його відповідь потонула в дзвоні, яким ознаменувався початок навчання.

Студенти традиційно розійшлися: темні до темних, світлі до світлих, перевертні та інші володарі другої іпостасі – окремо.

Але ми так і залишилися стояти. Я поруч з Аньєю, яка продовжувала почухуватися, і Растон з іншого боку від мене.

Ректор вийшов у центр. Окинув студентів поглядом і почав свою вітальну промову.

Боюся, сьогодні її ніхто не слухав. Усі тільки й робили, що перешіптувалися та витріщалися на нас. Зізнатися, я навіть уявити не могла, які чутки поповзуть!

І так само рушили в аудиторію, намагаючись не випускати нас із поля зору.

Перша лекція була загальною, вступною, однією з небагатьох, де різні факультети могли перетнутися. Сьогодні зібрали всіх випускників, щоб укотре нагадати нам про іспити та відпрацювання практики.

Її проводила куратор світлокрилих, і я насилу змушувала себе слухати, переконуючи, що навіть магістр шмаркачів і ніженок може розповісти щось цінне. Як мінімум відмінне від того, що викладають наші власні магістри.

Але раз у раз оглядала з останнього, найвищого ряду, де ми знову-таки розмістилися поруч із Растоном, усю аудиторію.

Раньї тут не було, схоже, вона й справді навчалася на молодших курсах. Натомість Гелі спопеляла мене поглядом.

– Нариваєшся на прокляття, – прошепотіла я в повітряну бульбашку і відправила прямо до її вуха.

Дівиця здригнулася, коли та лопнула об її голову, пролунавши моєю фразою. Сердито зиркнула на мене – але репутація є репутація, випендрюватись побоялася.

– І що далі? – хмикнув Растон, щойно пара завершилася. – Наскільки я бачу, ніхто захисників із собою не тягає. У тебе особлива пристрасть до мене?