3-2

Я хитнула головою. Настрій був на диво піднесеним.

Поки Растон мився, довелося топати на кухню за подвійною порцією сніданку. На що він не пропустив зачіпку зрадіти:

– Мені подобається мій новий статус і обслуговування, яке до нього додається!

– Будеш нахабніти, залишу голодним, – огризнулася я, ставлячи тацю на столик.

– Тоді тобі доведеться підгодовувати мене своєю магією, – проявив відмінні знання питання Растон.

Проте поки я милася, він мене чекав, до їжі не приступав.

– Як ти плануєш розподілити наше навчання? – поцікавився, займаючи єдине крісло біля столика.

Моє улюблене, між іншим! Я хотіла було зігнати цю світлу заразу, але тоді йому доведеться сідати на моє ж ліжко. Р-р-р-р!

Відсипавши собі їжі, вмостилася в ліжку.

– Я планую вчитися і викликати захисника тоді, коли він мені знадобиться, – відгукнулася глузливо. – А ти підлаштовуйся.

– Іншого від тебе й не очікував, – кинув Растон напівпрезирливо.

Якийсь час ми їли мовчки. Після я не втрималася, вирішила вгамувати свою цікавість.

– Як тобі вдалося зберегти такий білий колір? Поцілунки з коханими на нього не впливають?

– Сподобалося? – хмикнув він.

– Заінтригувало, – знизала я плечима. – Чи це все, що ти вмієш?

Він посміхнувся, так, що на щоках утворилися невеликі ямочки. Здається, я розуміла, чому ця усмішка зводила дівчат з розуму.

– Не дочекаєшся, Джун, – проворкував задушевним тоном, від якого мене аж пробрало.

– Мене не цікавить практика, – холодно остудила/ я його. – Мене цікавить теорія! Розповідай!

Кілька миттєвостей ми свердлили одне одного поглядами. Я навіть намацала нитку заклинання, що зв'язувало нас. Смикну за неї – і відповість як миленький!

Растон теж це зрозумів. Дивився на мене, немов вичікуючи, як же я вчиню.

А, якого світла! Я пустила магічний імпульс, наказавши:

– Говори!

Растон стиснув зуби – ямочки зникли, поступившись місцем різким вилицям. На мить очі спалахнули чи то люттю, чи то ще чимось, у чому я не розібралася.

– Храми, – відгукнувся немов через силу. – У наших храмах є спеціально навчені людські жриці... і жреці.

Мої очі здивовано розширилися. Та не може бути! Растон миттєво взяв себе в руки, в обличчя повернулася глузливість.

– Не думав, що ти така наївна. Невже від тебе приховують справи дорослих?

Це був удар нижче поясу. І справді, наші напевно знали, треба було в брата запитати, чи що!

– Жриці, значить, – звузила я очі. – Яке лицемірство! Спати без любові не можна, але зі жрицями можна. Темні хоча б просто віддаються пристрасті, а не використовують безпорадних людей! Як зручно!

– Тебе це заводить?

– Мені це огидно! – у голову полізли неприємні картини красеня-Растона в обіймах із якоюсь людською жінкою, яка обслуговує біленьких крилатих. Десь у глибині душі мені хотілося думати, що він і справді зберіг свій колір недоторканим, бо...

Та яка різниця!

– Чому ви не темнішаєте? Адже це все одно... з нелюбимими.

Він нахилився до мене, спонукаючи податися вперед, ніби хотів повідомити важливу таємницю. І щойно я повелася на це, прошепотів:

– Не твоя справа, Джун!

Ах ти... він злив мене, спеціально дражнив, і це майже вдалося! Різко піднявшись, я відкинула виделку на тацю. Вручила Растону свою сумку на додачу до його власної.

Кинула на нього зневажливий погляд і змахнула рукою, відкриваючи портал на центральну площу Академії.

Він із жалем глянув на недоїдений сніданок, але мовчки піднявся, не вимовивши ані слова.

Зазвичай я приходила раніше – як і багато хто. Це завжди була можливість дізнатися, що нового сталося за час канікул, подивитися розстановку сил, та й просто налаштуватися на навчальний процес.

Але сьогодні йшла майже до самого початку офіційної частини, під час якої ректор Туссан Ламарк вітав нас із черговим навчальним відрізком нашого життя.

Просто-таки не терпілося подивитися, яке враження справить наша поява.

Друзі, будь ласка, не забувайте про зірочки (на всю книгу). Ваша підтримка дуже потрібна автору, особливо на початку викладки. Вас так багато читає, то ж порадуйте автора) Вам це нічого не коштує)