2-2

– Пройшов слух, що цієї ночі стався великий виплеск магії, – тихо промовила вона.

То ось через що мені міг наснитися той дивний сон! Реакція на сильний викид чужої магії. Я завжди була до неї надмірно чутлива.

– Вже відомо, чий і чому?

– Ти ж знаєш, мене не посвячують у такі речі, – зітхнула Дезі. – Але пройшла чутка про «Дугу Богів».

– Не може бути! – пробурмотіла я. – Ніхто з наших не наважився б на таке.

– У нашому світі не один клан темнокрилих, – прошепотіла бабуся Дезі, провівши рукою по моєму розпатланому волоссю. – Якщо інструмент існує, рано чи пізно його може хтось застосувати. Хоча й платити за його використання потрібно дуже дорого.

Та ні ж, це просто черговий дурний слух. Які час від часу виникають то тут, то там. Звістка про «Дугу Богів» неодмінно з'являється раз на кілька років, а потім обов'язково розвінчується Вищими.

– Дочекаємося, поки наші повернуться від Оракула, – усміхнулася я. – У крайньому випадку, злітаю до батьків розпитаю.

– Вони нічого не розкажуть, ти ж знаєш.

Знаю. Усе, що відбувається навколо Оракула, приховано. Ті, хто йому служать, практично позбавлені інших зав’язків навіть зі своїми рідними. І я так просто не змогла б прийти поспілкуватися. Відтоді як вони вступили на службу, ми бачилися лише кілька разів, коли батьки прилітали додому.

Нас із братом ростила і виховувала бабуся Дезі.

– Відпочинь, дитинко, тобі завтра на навчання. Починається найскладніший і найвідповідальніший місяць, – бабуся м'яко провела шорсткою старечою долонею по моїй голові. Кинула погляд на майже повну тацю, але нічого не стала казати. Просто тихо піднялася і пішла.

Відпочити було необхідно, але мені не спалося. Тут, у ліжку, дуже явно згадувався сьогоднішній сон. Пекуче, до нестями лячне враження від нього – при тому, що я його абсолютно не могла згадати.

– Джун? – двері знову відчинилися, пропускаючи цього разу брата.

Я сіла в ліжку, посунувшись, але братик гострим поглядом виявив тацю й одразу ж рушив до неї. Схопив відламану мною булочку і плюхнувся в крісло.

– Тебе відсторонили від кухні? – хмикнула я, піднявши брову.

– Ти ж усе одно не їси, – філософськи знизав плечима брат.

Після впився в мене поглядом чорних як ніч очей. Очей, які звели з розуму не одну дівчину. Глибоких, бездонних... як і в мене.

– Ти відпустила його? – він обвів поглядом кімнату.

– До завтра, – відгукнулася я. – Не у своєму ж ліжку його укладати.

– Шкода, я вже рік як закінчив Академію, – усміхнувся братик. – З радістю подивився би зранку на фізіономії...

– Ти не вмієш бути спостерігачем, – фиркнула я. – Завжди рвешся взяти участь.

– Не вмію, – легко погодився брат.

Після раптом глянув несподівано серйозно:

– Ти впевнена, що тобі це потрібно, Джун? Він же напевно своїх підніме, ті прибіжуть до Сакара-віін вимагати звільнити синочка, а то й якісь дуелі влаштують.

– Я нічого не порушила і ні в чому не помилилася. Навіть Оракул не зможе оскаржити ритуал.

– Але він може вимагати скасувати його.

– Поки ж не вимагає, – усміхнулася я. – Насправді, я дуже хочу розібратися, Джеффе. Що і чому сталося.

– Тільки розібратися? – хитро глянув на мене братик. – А не роздобути у свою колекцію біленького?

Я загадково посміхнулася, намагаючись приховати несподіване збентеження, що ковзнуло на щоки. Джефф дожував булочку, запив із мого келиха з соком і пересів до мене.

– Я знаю, – обійняв мене, – що малеча Джун – боягузка. Але нікому не розкрию твій маленький секрет.

– Це ти мене зараз підбурюєш, братику? – підняла я брову.

– Я завжди на твоєму боці, Джун. Ти ж знаєш.

– Ти... чув про «Дугу Богів»? – кивнувши, запитала я.

– Чергова брехня, – братик ніколи не вірив у подібні плітки. – Востаннє «Дугу Богів» запускали кілька поколінь тому, і тоді вона призвела до загибелі Оракула і глобальних змін.

Дійсно, про це знають усі, в Академії вивчають. І все ж неприємний холодок ковзнув по спині, угвинчуючись у хребет.

Тоді світ так і не повернувся в русло часу, назавжди змінив траєкторію.

Відволікшись на спогади, я не звернула увагу, що брат підвівся. Встигла помітити, вже коли в його руці спалахнув рубіновим вогнем тризуб. Наша фамільна зброя.

Майже машинально я,  перекрутившись, зіскочила на підлогу. Проявила свій. В останній момент схрестила зброю, відбиваючи удар.

І тільки потім до мене дійшло, що відбувається.

Я сама просила брата іноді влаштовувати мені такі несподівані перевірки. Один з іспитів, щоб стати Вищою – уміння реагувати на раптові атаки, постояти за себе в будь-який момент.

Братові я довіряла і страху не відчувала. Але несподіванка далася взнаки, змусила інстинкти увімкнутися, тіло напружитися й прийняти захисну позицію.

Повітря одразу ж блиснуло, розкриваючи просторовий прохід, і між нами виник Растон.

Ноги білосніжного трохи спружинили, крила розкрилися, затуляючи мене. У руці матеріалізувався меч, блиснув біло-блакитним.

На підлогу зісковзнула сумка з плеча.