А я ж правда придумав план. І він не може не спрацювати.

ДЕНИС

- Ну що я казав? 

- Ти казав, що вона не візьме відкупне. А що у неї є правник і кошти на нього, ти не казав. Твоя Наталі й цього не взнала. Пів року платили за те, щоб вона добула волосся й кров для аналізу?

- Батьку! - він ще тут мені вичитуватиме. -  Все. Закінчимо на цьому. Цей тайм ми програли всуху.

- Ми б не програли, якби ти не розпускав руки. 

- Я нічого не розпускав. Просто притримав їх.

- Он бачиш довідку? Ти розумієш, що буде, як ця історія потрапить до жовтої преси? Псих, садист і жмот, що дитині раз на шість рочків приносить шматок торта.

Мене знову наче обварює окропом, як тоді, коли це почув. 

- Ну я такий і є, батьку. Ти ж давно в курсі про це. І до моїх останніх аналізів тебе все влаштовувало. Я ледве зіскочив з тих заспокійливих. А ти що казав? Що вони не викликають звикання. Що ти нового про мене взнаєш з цієї роздруківки? І яке тобі діло до жовтої преси - що в лісі здохло? Відколи тебе цікавить думка нижчих істот, у яких нема мільйона за душею? Забий. Я знайду спосіб. Або не знайду. Віддаси спадок на церкву або музей. Прославишся. Як Терещенки. Круто ж? І все, закрили тему. 

Він казиться від таких пропозицій. А мені в кайф.

Виходжу, гучно бахкаю дверима. 

Мене тіпає. Що ж. Я псих. У мене й довідка є. 

Вона правду сказала. Її астенія на мої довідки. Рахунок першого тайму один-один. 

Хоча ні, тайм як раз другий.

Я їй не потрібний. 

Може був потрібний, коли вона народжувала раніше строку, коли поневірялася, коли малий хворів. Тепер  їм навіть наші гроші не треба. Гидує. Та й раніше вона б не взяла. 

Досі думає, що я маю відношення до побиття її батька й малого. 

Ідіотка. Мене там і близько не було. Лежав п’яний у власній блювотині в клубі. Стоп’ятсот селебріті те бачили й фоти запостили.

Зовсім мене забула? Та щоб я когось наймав побити старого діда! 

Ідіотка і є. Я ще самотужки  можу трьох таких одною лівою.  

Ну так, я думав, то її чоловік, і дитина його. Сама так зробила, щоб я так подумав. 

І що, я чіпав би того пащенка? Отак вона про мене думає!

Так, я дуже хотів прибити старого, що вліз між нами, просто хтось встиг раніше за мене. 

Теж якийсь обдурений, мабуть.  Скільки ж їх у неї було після мене?

Я б не наймав нікого, невже їй не ясно? Я б сам.

Я ж не знав, що він її батько.  

Нічого я не знав.  

- Серйозно? - наче питає мене хтось, схожий на мене, тільки тверезий і на шість років молодший.

Серйозно. Не хочу про це думати. Відчувати себе придурком, якого примітивно обдурили, оженили на собі. 

Нехай Ірина й тягалася з ким завгодно.  

Нехай вона брехлива, й син у неї мій просто випадково. А міг бути й не мій. 

Це не привід женитися з ким попало. А я не скасував той фіктивний шлюб.

Хотів зробити їй боляче? Та вона й не помітила. Так і лишилися подругами з Ксю.

Ну не подругами, а все одно ніхто коси не вириває, вітаються й передзвонюються.

Ну принаймні Ксю їй дзвонить час від часу. 

А Ірина плювати хотіла. Слиною. Віддала мене цій козі без бою.

Мене, за якого кожна б хотіла вбити всіх жінок на світі, а ця віддала, як непотріб.

Не ревнива, то значить і не любить. І ніколи не любила. 

Багатенький Буратіно стрівся, ще й препод підкочує. Ото фартануло. Чого б з обох не скористатися, так, Іриско? А як щось не вийшло, то й не морочилася.

І десь взяла ті гроші на відшкодування. Хтось дав. За щось. 

Ясно, за що - нічого у неї немає іншого, крім власного тіла.

Зраділа, що одужав, і що? Та хто б не зрадів, що в тюрму не потрапив.

Ну я теж не святий. Ідіот і псих я, от хто. 

Перед очима повільно, як в слоу мо пропливає картина.

Я жмакаю ксерокопію її паспорта з іншим прізвищем.

Ксю дивиться на мене перелякано.

- Денисику, не хвилюйся, тобі не можна. Вона там не живе більше. Вона змінила адресу. І у неї не просто інше прізвище, а хазяїна того будинку. Він їй як раз підходить під всі запроси. Якийсь начальник середньої руки. Старпер.  Крізь пальці дивиться на її кавалерів.  У неї й син не так давно народився. Немає сенсу з нею зустрічатися, ти ж бачиш. Вона не з тих, хто пропаде, завжди має запасний аеродром.

Перед очима червоно-чорні кола. Осоружний голос напливає здалеку, вівця бекає про щось  своє. Як кохає, і ми з нею все переборемо…

- Три дівки за викликом і велику пляшку Джеймсона в бібліотеку. Чого стала. Хто тут секретутка?

- Денисику, не треба за викликом. Я ж тут. Я здорова, і ти ж знаєш, я ж  бережу себе для тебе... 

- Три дівки й пляшку Джеймсона, велику. Ще раз переб'єш, вилетиш з роботи й із сім'ї. І батьки не захистять. Виконуй в темпі.

Ксю тицяє у смарт, пальці з секретарським манікюром, який чомусь зветься французьким, тремтять. 

Нудота підступає до горла.

Та біла смуга на кінці нігтя, це щоб не було видно бруду під пазурями?

Стискаю кулаки, так би й прибив курку. 

- Я уже набираю виклик, не хвилюйся, Денисе, тобі не можна. Не треба сердитись. Зараз дівчата прибудуть. А ти мене потім колись роздивишся, Денисику, пробач...те, пане бос. 

Хто б міг подумати?

Й справді роздивився, як зручно мати секретутку цілодобово. От тепер і маю.

І ще пригадую ті її знімки для суду. Кадри ті, там  тільки сліпий би не побачив монтаж, якби не хотів бути сліпим.

Та що вже тепер.

Тепер треба все обнулити й наново домовлятися з Іриною. Інтереси сім'ї, тепер це так називається. Раніш були одні інтереси, тепер вони змінилися.

І Ксю тут більше ні для чого не треба. 

Батьки заспокояться, бо буде спадкоємець. Я невдалий син, все їм зіпсував. Псих і довго не протягну. 

А малий краще? 

Тільки псих кидається на противника, що тебе настільки сильніший, з одною зубною щіткою. Або рве зубами штани, як шолудива бездомна шавка. Погань мала. Захищає її. Від мене.