Народження снігової королеви з уламків кохання і страху

ІРИНА

Цей нічний дзвінок мене вбив і воскресив.

Денис був ніби зла медсестра, яка ривком здирає присохлий бинт, щоб зробити перев’язку.

Спочатку дико боляче, потім теж боляче, але на рану набризкано ліками й он дивіться жіночко - воно уже краще, до свайби заживе. Шрам потім пластичний хірург прибере, якщо чоловік буде носом крутити.

Це було так давно, наче в минулому житті. Мене оглянули, просвітили і виписали. Я відбулася зідраною на стегні шкірою, вивихом кульшового суглоба і тріщиною в руці. А якби не врізалася в Дениса, то вбилася б. А так тільки його вбила. Хоч не до смерті, та то не моя заслуга. У нього чудові батьки - нічого не пожаліли на лікування. А тепер він ходить. Зовсім видужує, щастя таке.

Я собі ніколи не прощу, та все одно тепер мені полегшало.

Ну а бинт він зірвав жорстоко, але правильно, коли подзвонив з телефона Ксю.

Я знала давно. Вона одразу мені звідти по вайберу написала, що не кине його, і що їх розписали. А я нехай іншим разом думаю, що роблю. 

Звістка, що єдина подруга одружилася з коханим, якого я мало не вбила, мене не добила. Як не дивно. Я тоді була наче під наркозом. Шок називається.

Добре зрозуміла, нащо вона мене штовхала на аборт. Виходить шанс у нас з дитинкою був, раз вона боялася, що залишу мале.

А тепер їй боятись нічого. Вона його доглядала і виходила. Він видужує.

Все у них добре. І я щаслива. Ну за нього щаслива. А Ксю, що Ксю. 

Зате все стало на місця. Він охолов до мене, бо став з нею зустрічатись. А від почуття вини, бо він дуже суворий до себе, вигадав оті ревнощі.  Це називається проєкція, коли свою провину віддзеркалюєш на когось…

Некрасиво, та не порівняти з тим, що я наробила. Хоча спочатку в лікарні сказали - якби я його не притримала, він би вбився до смерті.

Я не пам’ятаю подробиць. Чомусь була впевнена, що він почав падати, а я кинулася до нього, щоб підтримати. Та всі троє, що були свідками, кажуть, що я падала й налетіла на нього, збила з ніг. У Ксю є запис на телефон, де видна моя спина, а потім я уже біля нього, і ми падаємо. Я головою вдарилася не слабо. Тепер зір погіршується. Тому, мабуть, пам'ятаю, чого не було. Що я його встигла схопити за плече й затримати в падінні.

А що було - того не пам’ятаю. Випадають цілі шматки реальності.

Як прийшла додому - пам’ятаю. Як мати кричала, пам’ятаю. Як брат казав, що я завжди була з придуррю, а тепер і зовсім того. І як я могла і все таке. А як опинилася на вулиці з одним телефоном у руці - не пам’ятаю. Потім набрала номер батька. Він був на роботі й дуже зайнятий. Сказав, щоб передзвонила в кінці робочого дня, якщо нічого термінового.

А що тут уже могло бути термінового?

Я присіла на лавочку в парку Слави. І далі знову не пам’ятаю -  до того, як батько мене там знайшов і привіз до себе. Його чергова жінка покривилася, але відвела мене  у закриту частину дому. Там дві кімнати без ремонту ще з п'ятдесятих. І вони тепер мої. 

Потім трохи пам’ятаю суд і як відбулася штрафом. Брат не хотів спочатку нічого давати. Потім заплатив за мої метри, скільки зміг. І мене виписали від матері.

Вона на суд не прийшла. І ніхто не прийшов, робочий день.

Ксю, як виявилося, не віднесла мою заяву або вони її загубили. І мене відрахували. 

Це як раз не так погано. Бо половину сесії я завалила, наука не лізла в мою зайняту іншими проблемами голову.  Ще й деякі викладачі після тої сцени на сходах ставилися як до шльондри, що мало не вбила коханця.  І гидливо відправляли, не слухаючи відповідей. 

На  моє місце і  стипендію одразу когось взяли. А потім  на платний уже поновлюватись не мало сенсу -  платити нічим було. 

Батько й так хоч  покривився, та все ж взяв кредит, щоб віддати те, що присудили. Бо мені б не дали, я ж безробітна. А того, що брат віддав за мої метри, не вистачило. Не просити ж у батька ще й на навчання. 

Коли все віддала батькам Дениса, стало ніби трохи легше на душі. Але телефон відтоді  тримаю біля себе. І нікому до рук не даю.

Ксю обіцяла написати, якщо будуть зміни. Не писала звісно, я сама її питала раз на тиждень. 

- Без змін.

- Без змін.

- Нічого нового.

І так всі ці жахливі місяці.

Мене навіть батькова співмешканка пожаліла. Не знаю досі, чи та сама, що мене зустріла в перший день. Просто не пам’ятаю. 

Ця у нього надовго затрималася. Надя звати. Батько при ній наче помолодів. 

Вона теж не в захваті від того, що я тут, і що на мене переписали ці дві кімнати. Але я тепер на таке не зважаю.

Де та дівчина, що стидалася, коли її нудить на вулиці й ходила в хустці, щоб ніхто не бачив животика? Вона, мабуть,  розбилася десь там на сходах, а може ще раніше, коли їй сказали, що оплатять аборт. Навпіл з кимось.

Я ж дочка своєї матері. Так каже батько. 

Мати все життя казала, що я татова дочка. Тобто пришелепувата легковажна і безвідповідальна.

А тато - що я заморожена сніжна королева.

Ну от на цей раз королева не вмерла.

Хоча вона б не впоралася, ця королева, якби була відповідальна й не була легковажна. Бона б потрапила в психушку від думок, що не виживе без грошей, освіти, після зради Дениса і подруги, після того, як мати з братом викинули її з сім’ї, після… перед...

А, нащо ті довгі списки.

Королева поплакала, роздивляючись бридкий товстий шрам на стегні, закуталася в халат когось із колишніх свого безвідповідального й легковажного батька й погортала паспорт з новим прізвищем і фото. З батьковим прізвищем. Королеви у вигнанні спалюють мости. 

Померла для минулого, так померла.

Тепер у королеви володіння з двох обшарпаних кімнат і маленької веранди, нове прізвище і мала дитинка.

Денис від дитини відмовився. Тож по батькові буде не Денисович. Що ж. Батькове ім’я нічим не гірше. Батько від мене не відмовився - від розпутної замороженої вбивці свого єдиного на все життя коханого Дениса. І від мого сина, що народився слабким і нервовим. Бо мамам не корисно стресувати від того, що батько дитини може заплатити пів ціни за вбивство свого сина. І від того, що вона не зможе погасити борг в банку, і від…