Я ніжна й непристосована, син теж

ІРИНА

Я ніби лежу на дні глибокого колодязі й дивлюсь на зірки, що мерехтять вгорі. Гарно, спокійно. Всі проблеми десь далеко-далеко, в іншому світі.

От тільки не треба так гупати.  

А,  це двері ванної відлетіли й стукнули об щось. 

Повільно, але невблаганно приходить відчуття, що я все ще тут. І від реальності не втечеш. Потроху починаю відчувати своє тіло й спираюся на руку. Щоб піднятися. Бо то мій син знову спішить рятувати мамусю від психа. А псих став ще психованішим.

І на цей раз знає, чого чекати. 

Так і є, уже викручує руку Максові. Ох, який же він маленький в порівняння з цією горою м’язів і сказу. 

Поспіхом натискаю виклик поліції, поки Денис на мене не дивиться. Там звісно не відповідають. 

Син пручається, намагається босими ногами вдарити Дениса. Та де там. Той псих теж два рази одну помилку не повторить. Тримає мого єдиного захисника на відстані витягнутої ручиськи.

 Нарешті чую голос диспетчера й називаю адресу. 

- Хуліган увірвався в дім, б’є дитину й мене. Рятуйте.

Я знаю, вони довго їхатимуть. І нишпорка не буде свідком. Але я маю щось зробити. Бо син у мене один, і ота тварюка уже втретє намагається його знищити.

Біологічний чує все, що я кажу, і явно потроху починає розуміти, що наробив. 

Де його незмінна сиділка Ксю, коли вона так потрібна? Нехай уже щось йому вколе.  Він же небезпечний для суспільства. 

Денис відпускає руку малого і дивиться на свою долоню, наче вперше її бачить. Ну подивись, придивись уважно. Може не на Максовій руці відбилася здоровенна п’ятірня, не на моєму плечі. Може це  тобі боляче і страшно, а не нам із сином. То ж ми тебе силоміць затягли в чужий дім і мучили, чи не так?  

Денис обводить коридор, де ми всі скупчилися, безтямним поглядом.

Ми з малим одночасно хочемо заступити одне одного. Я стаю перед ним, він намагається стати переді мною, щоб захистити від страшного дядька. Обіймаю його, притискаю до себе, щоб затулити від Дениса. А син виставляє праву руку вперед. В ній затиснута зубна щітка.

- Скасуй виклик. - грізно хрипить Денис. - Я зараз все поясню. А не скасуєш, поясню потім, коли ти писатимеш відмову від свідчень і тебе вимучать в поліції допитами й протоколами. Ти ж знаєш, що мені як раз нічого не загрожує. 

Ми з сином перезираємося й змовницьки посміхаємося.

- Ти не розумієш, Ірино …

Так гарно ховатися у мовчанні, але на жаль не випадає.

- Тут нічого розуміти. Дітей у вас із Ксю досі нема. І у тебе окремо нема, від якої-небудь сурогатної матері. Ти єдина дитина своїх батьків і спадкоємець. Тепер хочеш забрати собі виродка від мене, бо не виродків не можеш зробити порядній законній дружині. 

Він здивований? Не чекав, що здогадаюся. Я ж наче розумово відсталою ніколи не була. Раз тільки розум  втратила. З ним.

- Твоя нишпорка розкаже в суді, що я погана мати. А ти хороший батько. Тортика приніс раз на шість років і дав синові шматочок. Ти зовсім куку, Денисе? Іди прийми галоперидолу, якщо  сподіваєшся на успіх у суді з такими аргументами.

- Ти  не сумнівайся, успіх буде. Але   приношу офіційні вибачення. Це було неправильно. Непродумано. Нам треба поговорити. Це у його і твоїх інтересах. Що ти можеш йому дати? А наша сім’я, сама розумієш - може багато. І він отримає все. Уже гарантовано. Ти права. Дітей у мене більше не буде. І ми обумовимо твоє право на побачення.  Все буде чесно. Можеш мені зараз не вірити, але наші правники розробили гарну угоду…

Почав він бадьоро. А як дійшов до цього місця під наші з сином поблажливі усмішки, то й замовк.

Тут і  поліція приїхала, все записали, роздивилися синці, вияснили, що оцей громадянин тут не проживає, що він - випадковий  знайомий квартирантки. І він з хуліганських або й того гірше намірів чіплявся до мене й дитини, от і рукоприкладство було.

Денис тільки криво посміхався і все заперечував. Потім сказав, що то його син, а я перешкоджаю відвідинам.

Поліціянт  зміряв поглядом Дениса і перевів погляд на мене. І висловив сумнів, що я можу в чомусь перешкодити такому бравому татусеві. І поки ми витрачаємо час поліції на побутові сварки, тут може за рогом когось вбили.  І якби він при синові влаштував щось подібне, то дружина б його зі сходів спустила, і сина б він більше не побачив.  

Тут у мене знов стався напад, втрата свідомості - від полегшення . Але я не дозволила викликати швидку, яку зібрався набрати Денис. Бо очевидно було - мене заберуть, і сина я більше не побачу.

Говорити про те, що я нездорова, можна скільки завгодно. Тільки ж і він явно має всі інвалідські довідки. Тому я мовчки вказала пальцем на двері.

Він вийшов разом з поліцією.

Так само вказала на двері Наталі й повернула їй завдаток за наступний місяць і оплату за половину цього. Взяла розписку.

- Щоб до ранку вас тут не було. - сказала для того, аби не було   ніяких недомовленостей. І як тільки двері за нею зачинилися, написала адвокатові й виставила батьківський дім на продаж.  Бо приватний дім в столиці - завелика розкіш для нас. Тут до сусідів далеко і паркан в людський зріст. Навіть свідків не буде в разі чого. 

Краще візьмемо собі двушку в панельці, там кожен чих чутно, і сусіди поруч. Не так просто буде і вдертися, й викрасти малого. 

В ідеалі - спланувати виїзд кудись далеко.Та то дитячі мрії. Нас знайдуть де завгодно.  Макс їм потрібний. Тож треба думати, як вийти з цього з найменшими жертвами. 

Той, хто наказав вбити Макса і мого батька, не має бути близько від мого сина.

Денис - небезпечний мстивий псих. І малому зовсім не корисно спілкуватися з сімейством, що підробило докази й з почуття помсти мало не засадило в тюрму його матір. Та власне і його самого в моєму животі. А ще вони не дали йому спокійно вирости й народитися. І злупили скажені гроші за те, що я нібито покалічила їх сина. А їх онук всі ці роки виживав на тому, що залишалося від виплати банківського кредиту.