Глава 6

"Я приманка? Що вони задумали? Я не збираюся виконувати їх дурнуватий план!" — думала Ксенія і стукнула рукою по стінці. Поранена рука відразу дала про себе знати . 
— Дурепа, що ти робиш? Підслуховуєш мене? — Олександр неочікувано вийшла з кімнати. 
— Так, підслуховую!  Я не збираюся бути приманкою! Я хочу жити, в мене ще все життя попереду! — Кричала дівчина, тіло неконтрольовано почало тремтіти. 
— Заспокойся, якщо ти будеш в стороні, тебе  точну вб'ють, ти й сама це розумієш. А разом ми зможемо знайти і покарати того чоловіка. 
— Але я не хочу нікого шукати...Чому не можна просто залишити все так, як є і жити спокійно далі? — Ксенія зітхнула і сіла на диван.
— Я не залишу вбивцю моєї сестри не покараним! 
— А якщо ви знову помилитеся? А якщо знову вб'єте не того, як декілька років тому?! Для тебе людське життя взагалі нічого не коштує? — Дівчину переповнювали злість і жага помсти за смерть своїх батьків. 
— То була фатальна помилка, мені дуже шкода, що так сталося, але що я міг вдіяти? Я тоді був дитиною і поняття не мав, які справи прокручує мій батько. 
— А тепер ти виріс і сам став його копією. — Холодно відповіла Ксенія і пішла на вулицю, не хотіла зараз його бачити чи чути. Вона сіла на стареньку гойдалку і подивилася в небеса.
"Мамо, тату, я все зроблю для того, щоб його сім'я була покарана. Можливо, ви не оціните це, але я вважаю своїм обов'язком покарати їх".

Олександр вирішив зараз не чіпати дівчину, не розумів чому вона так гостро реагує на все. Йому хотілося вивідати якомога більше інформації про неї, щоб знати яка вона людина. Він пробив по своїх каналах її ім'я, але всі архіви були пусті. Ніби ніколи й не існувало такої людини.
— Хто ж ти є, Ксенія..Та чи й Ксенія ти взагалі?  — проговорив він сам до себе та виглянув в вікно, спостерігаючи за дівчиною. 
Раптом до хати забіг стурбований охоронець, який весь час контролював село і шукав хоча б якусь зачіпку.
— Олександре, машина, з якої був здійснений постріл на Ксенію повернулася в село і заїхала до покинутої будівлі. Мені вдалося краєм вуха почути, їхню розмову і здається, вони хочуть закінчити почате.. — Не встигнув Олександр відреагувати на почуте, як біля двору пролунав ряд гучних пострілів. 
— Дідько, Ксенія ж там! — чоловік уже хотів бігти на допомогу, як охоронець його зупинив. 
— Ми її вже ніяк не допоможемо..Не потрібно, щоб ще й ви постраждали.  Зачекаймо хвилину, нехай...
— Та що ти таке говориш? Якщо у мене є хоча б маленький шанс їй допомогти, я це зроблю. — Олександр не послухав і вибіг на вулицю, але дівчини ніде не було. — Куди ж ти поділася? — чоловік обійшов весь двір, але Ксенії так і не знайшов. Він вже думав викликати поліцію, як почув шорох в одному з сараїв. Відкривши двері, в кутку він побачив налякану Ксенію. 
— Як ти мене налякала..Ти як тут опинилася? Тебе не поранено? Іди сюди.. — Олександр протягнув до неї руки і дівчина впала в його обійми. 
— Я побачила, як їде якась машина. Це машина боса. Я впізнала її, бо вона без номерів і з наклейкою черепа на склі. Я злякалася і забігла сюди і потім почула постріли..  — її всю трясло від страху того, що вона могла померти.

— Ну все, тихенько, зараз ти в безпеці.. — Чоловік гладив її по шовковому волоссі. — Потрібно їхати звідси, тепер тут не безпечно.. — зітхнув Саша. 
— Куди б ми не поїхали, нас все рівно знайдуть і вб'ють.. — Ксенія не переставала плакати. 
— Так, давай зараз ми з тобою заспокоїмося.. — чоловік взяв її лице в свої руки. — Поки ти зі мною, тобі боятися нічого. Я обіцяю, що тобі більше ніхто не заподіє шкоди. Але ти теж повинна піти мені на зустріч, домовилися?
"Іншого виходу в мене не має, так буде хоча б якийсь шанс вижити". 
— Добре.. домовилися.. — Ксенія видихнула і витирала сльози. 
— Молодець, зараз ми поїдемо до мене до дому. Так купа охорони і камер спостереження, там ми будемо в цілковитій безпеці. — Олександр взяв дівчину за руку і вивів з сараю. На горизонті було чисто, тому вони швидко перебігли до машини.

Олександр побачив, як Ксенія переживає, тому обережно обійняв її. 
— Не бійся ти так..
— Легко сказати, це ж не тебе намагаються вбити.
— Вікна в машині броньовані, тому куля в середину не потрапить. Зараз немає сенсу хвилюватися. — намагався заспокоїти її. — Як твоє плече?
— Болить..Я вдарилась ним об двері сараю.  — Ксенія опустила очі вниз.
— ну що ж ти така не обережна? Дай я подивлюся.. — Олександр розмотав бинт. — Трішки кровоточить, але нічого..до весілля загоїться.  — Посміхнувся хлопець і взяв з бардачка чистий бинт. — Можеш трішки поспати, їхати довго. 
— Я не хочу. Все ще не можу збагнути,  що це все відбувається в реалії.  Ніби якийсь страшний сон. 
— На жаль, це все наяву. Знаєш, а ти не така й погана, як я думав раніше. Спочатку ти мені здалася просто дешевою повією..
— Ну дякую, кожна дівчина мріє таке почути в свій бік. — Ксенію трішки зачепили його слова. Адже вона й справді спала з всіма впідряд. Дівчина не знала іншого життя, тому вважала, що це нормально.  
— Вибач, я не хотів тебе образити. Зараз я бачу, що ти зовсім інша, просто обрала неправильну дорогу. Як все це закінчиться,  ти зможеш почати життя з іншого листа. 
— Вже один раз почала, і бачиш що з цього вийшло і в якій багнюці я опинилася. — Ксенія розчаровано видихнула. 
— В молодості ми всі робимо необдумані кроки. Ніхто не застрахований він помилок. Але життя продовжується і в ньому є багато прекрасного. — Олександр говорив це від щирого серця, хотів дати хоча б якийсь поштовх дівчині, щоб та не ставила хрест на своєму майбутньому. 
— Ти так думаєш? — Чоловік кивнув. — Добре,  але зараз зовсім інші клопоти, зараз головне вижити.  — Після цих слів ніхто не проронив ні слова.  Кожен думав про своє. 
"Я відчуваю, що вона щось приховує від мене. Хто вона насправді?" — ці думки не покидали голову Олександра.

Цікавість брала верх і він вирішив розпитати дівчину про її дитинство й юність.
— Слухай, я тобі про себе розповів, може поділишся зі мною хоча б якоюсь інформацією про себе? — порушив пів годинну тишу. 
— Дивлячись, що ти хочеш дізнатися. — Посміхнулася Ксенія. 
— Як пройшло твоє дитинство? Хто батьки? Мені дуже цікаво дізнатися, як вони допустили, що ти займалася таким..  — закотив очі. В Ксенії став ком в горлі, потрібно терміново щось придумати.. 
— Нуу..батьки просто за кордоном і не в курсі всього..  — дівчина відвела від нього погляд.  — Дитинство пройшло як і у всіх дітей, нічого незвичайного.. 
— В мене таке відчуття,  що ти щось недоговорюєш, дівчино, давай на чистоту. Подивися на мене.. 
— Чому ти давиш на мене?Нічого я не приховую, відчепись.. — Ксенія подсунулась ближче до вікна, намагаючись уникнути небажаної розмови. 
— Як знаєш, я все рівно рано чи пізно сам все виясню. — нахмурився чоловік і відкрив екран мобільного. 
— Саш, — дівчина посмикала його за руку. — Я голодна, ми скоро приїдемо вже? 
— Скоро. Дома замовимо доставку. — Коротко відповів чоловік, не дивлячись на неї. 
— Ти образився на мене? Ну я справді нічого не приховую, мені нічого тобі сказати. Не сердся.. — Ксенія подивилася на нього своїми блакитними океанами. 
— Не роби з мене ідіота, я дуже добре розрізняю правду від брехні. Ми доречі приїхали, виходь.