Зрада

— Прибери від мене свої бридкі руки! — крикнула дівчина і вдарила чоловіка по лиці, залишаючи там червоний слід.

— От же стерво! Ти ще не зрозуміла в яку халепу потрапила? Я не відпущу тебе живою, поки ти у всьому не зізнаєшся! — Олександр взяв дівчину за горло і притиснув до сидіння. — Ще одна подібна вихідка і будеш сидіти зв'язана. — Прошепотів їй біля самих губ і ослабив хватку. —Я не чую, ти зрозуміла? 

— Зрозуміла, відпусти уже... — Ксенія з полегшенням видихнула, коли він прибрав руку. Вона розуміла, що їй будь яким чином потрібно відібрати у нього свій телефон і набрати босу, щоб він допоміг їй вибратися звідси. Через декілька хвилин машина під'їхала до лісу і звернула в глиб. Ксенія почала трішки нервувати, і оглядатися по сторонам. 

— Олександре, далі не проїдемо, тільки пішки. Після рясного дощу тут великі калюжі і я просто застрягну. — тишу перервав водій, який зупинив машину.

— Добре, ми далі самі. Скажеш батькові, що ми дібралися і чекаємо на нього. Я поки спробую вибити з неї пароль.. — Олександр вийшов з машини і потягнув дівчину за ним. 

"Всенсі "вибити"?  Він же не збирається прикладати до мене фізичну силу?", — думала Ксенія і намагалася запам'ятати дорогу, щоб в випадку чого можна було втікти. 

— Саш, куди ми йдемо? Я вже втомилася і не встигаю за тобою.. — видихнула Ксенія і зупинилася, щоб хоч трішки передихнути. Олександр їй нічого не відповів, міцніше взяв за руку і йшов далі. Через жахливу погоду вони обидва замаралися в багнюку.

"Надіюся в цій глуші буде хоча б душ.." 

Ось вони підійшли до невеликого дерев'яного будинку і зайшли в середину. В ньому було холодно та сиро,було зрозуміло, що тут давно нікого не було. 

— В тебе п'ять хвилин, щоб сходити в душ. — чоловік кинув їй рушник і підштовхнув до душової кабінки. Ксенія заперечувати не стала і коли Олександр відійшов, вона зняла з себе брудний одяг. Швидко житла з себе все багно і замоталася в рушник. 

— Мені холодно, дай якийсь одяг. — Ксенія зайшла на кухню, де сидів Олександр. 

— Ти не на курорт приїхала, побудеш поки так. — з кишені чоловік витягнув наручники і пристугнув їх до зап'ястя дівчини і потім до труби. — Мені потрібно від'їхати, в тебе буде час, щоб про все подумати. Втікти навіть не намагайся, інакше я підірву тебе в цьому будинку. Не сумуй. — Олександр залишив на щоці Ксенії поцілунок і пішов геть. 

— Ненавиджу тебе! — крикнула йому в слід і закрила очі. Вона не втрачала надії втікти, тому побачивши на столі свій телефон дівчина зраділа.

— Хоча..він же не дурний і не міг забути його.. —  говорила сама до себе і поки не розуміла, що їй робити.. — Добре, будь що буде. — Ксенія ледве дотягнулася до мобільного і набрала свого боса. 

— Ну що там? Є якісь новини? — почав чоловік, нічого не підозрюючи.

— Бос, все погано. Мене викрили і привезли в якийсь ліс. Що мені робити? Допоможи вибратися звідси..

— Дорогенька, ми ж з тобою так не домовлялися.Я не збираюся тобі допомагати, викручуйся з цієї ситуації сама. — Ксенія була незадоволена такою відповіді, оскільки  надіялась на хоча б якусь допомогу. 

— Ти зараз серйозно? Що ти пропотуєш мені робити? Як вибиратися з цієї халепи? — Вона не могла повірити, що той, кому вона вірила зрадив її. 

— Це вже не моя справа, сім'я Олександра дуже впливова і живою ти від них не підеш. Від сьогодні кожен сам за себе. — Ксенія не встигла нічого відповісти, як бос вже відключився. Вона набрала ще раз, але була вже заблокована.

— Дідько! Та за що мені це все!? — роздратовано крикнула Ксенія і кинула телефоном об стіну. Вона присіла на стілець, який стояв поруч і закрила лице рукою. По щоці покотилася одинока сльоза, вона зовсім не розуміла, що робити далі. — Я знала, що це все добром не закінчиться. 

Ксенія була зовсім розгублена, вона боялася, що її вб'ють. Ці люди спроможні на вбивство. 

"Я втруся до них в довіру, а потім зроблю дуже боляче. Цей Кирило відчує на собі, як це втратити близьку собі людину". 

До самого вечора Ксенія прокручувала в голові план своєї помсти і думала, як їй краще вчинити.  Птім вона почула чоловічі голоси, це були Олександр і його батько Кирило. Стіни були тонкі і Ксенії вдалося почути їх розмову.

— Як тільки ця дівка у всьому зізнається, я тут же пристрелю її. Не хочу, щоб ця сволота жила на цій землі. — злістно говорив Кирило, крутячи в руках пістолет. 

— Не будемо спішити, вона мені потрібна ще живою. – почувши ці слова Олександра дівчина трішки розслабилася. 

— Як знаєш сину. Ходімо вже..  — Серце Ксенії почало швидко колотитися, коли почула їхні кроки зовсім поряд. Тіло тремтіло від холоду і страху.

— Ну що мала, подумала? — Олександр взяв її за шию і притиснув дуло пістолета до віска. — Ми тебе уважно слухаємо. 

— Я нічого вам не скажу. — Тремтячим голосом відповіла дівчина, дивлячись прямо в його карі очі.

— Не скажеш значить.. — його рука потягнулася до краю її рушника. — Тоді ми зробимо пару твоїх фотографій і викладемо куди слід. Станеш у нас дуже популярною дівчинкою, так? — чоловіки засміялися і Олександр майже зняв з неї єдину деталь одягу.