Глава 7

Том підвіз мене додому, ми попрощалися, і я попрямувала до квартири.

- Тебе довгенько не було. - сказав Зак, відчинивши двері.

- Милий, хто там прийшов?

- У тебе гості? - запитала я.

- Щось типу того.

Дівчина вийшла до нас в самому лише халатику.

- Оу, я зрозуміла. Якщо потрібно, то можу ще погуляти. - сказала я, проте на думці було лише одне. Я рувнувала його, як би мені того не хотілося. Зараз у моїй голові було беліч думок, проте я намагалася зробити максимально спокійний вигляд.

- Не потрібно, вона уже йде.

- Але ж, Зак.. - обурилася дівчина.

- Хлоя, тобі вже час час підти.

На прощання дівчина поцілувала Зака, проте він чомусь був холодний з неї. Можливо, просто при мені не хотів показувати почуття. Та як би там не було, мені потрібно якомога швидше викинути його з голови.

Наступного ранку до мене зателефонував Ральф і попросив допомогти з черговою справою.

- Крістофер Сандерс. Дізнайся якомога більше.

- Добре, тату. Відразу ж повідомлю, коли щось буде відомо.

За десять хвилин я вже знала майже все про цю людину. Чоловікові двадцять сім років, неодружений, дітей не має, постійно зайнятий роботою. Не знаю чому, але Ральф постійно дізнавався про жертву абсолютно усе, а тільки потім ліквідував. Тактика така, чи що. От цього я ніколи не могла зрозуміти. Можно ж просто убити і все. Навіщо ще якась морока? Проте, як я не старалась, а батькові цього пояснити не могла: він твердо стояв на своєму.

Я одягнула персикову сукню, що вигідно підкреслувала мою фігуру та вирушила до Ральфа. Після чергової "випадкової зустрічі" з Крістофером Сандерсом я дізналася, що вже наступного дня він вирушає у відрядження до іншого міста. Під час зборів до таких відряджень (а в нього вони були досить таки часто) він відвідував кав'ярню за містом. Не знаю, чим вона його так приваблювала. Та зрештою, це не так уже й важливо. Головне те, що там було досить мало відвідувачів, а інколи навіть ні душі. Це явно те, що могло зіграти на руку Ральфові.

Постукавши до рідних дверей, я почула кроки.

- Саро, це ти? - почувся голос батька.

- Ну а хто ж іще? Відчиняй давай вже швидше, є інформація.

- Заходь. - Ральф прочинив двері і, переконавшись, що нікого стороннього немає, впустив мене.

- І до чого така реакція, батечку? Думав, я когось іще за собою потягну?

- Та річ не в цьому. Розумієш.. Ай, та взагалі, тобі це знати не треба. Розповідай давай, що ти там дізналась.

Якщо Ральф не хотів про щось розповідати, з ним краще було не спречатися. Цей урок я добре засвоїла же в дитинстві, коли хотіла потоваришувати із сусідською дівчинкою. Ральф тоді не став пояснювати причину відмови. Я обурилась і влаштувала справжню істерику. "Як це так?Чому це мені не можна мати друзів?" - думала я тоді. Ральф не витримав і хвилини моїх запитань і взбісився. Раніше я його таким ніколи не бачила. Його очі почервоніли від люті та й вигляд в цілому, мушу сказати, був страшним. Батько тоді почав мене бити ременем, а коли вже зупинився - я ледь дихала. Для шестирічної дитини це було шоком. Тоді я ще навіть ні про що не здогадувалась. Наївна мила дівчинка думала, що це просто кошмарний сон. Ральф запевняв мене у цьому напротязі кількох років. Я у це, звісно ж, повірила, адже як можна було не повірити рідному батькові?! Проте, тільки згодом дізналась, що декілька місяців я лежала у лікарні. Мені щось кололи, тому я нічого не пам’ятала. Саме з того моменту я твердо вирішила для себе: ніколи не можна задавати занадто багато питань і сперечатися з ним.

- Цей твій Крістофер перед кожним відрадженням навідується до одного кафе. Адресу я вже тобі надіслала. Головне, що там мало відвідувачів. Інколи воно й зовсім пусте. Зручне місце, як на мене.

- Дякую. Вже завтра ним займусь.

Деякий момент панувала абсолютна тиша. Батько перший вирішив з цим покінчити, запитавши:

- То як тобі Зак? Поладнали?

Насправді я добре розумію, що його аж ніяк не цікавить моя думка стосовно цього. Він це показав ще до того моменту, як я познайомилася з хлопцем. Відчуваю себе героїнею якогось середньовічного роману, яку насильно видають заміж. Проте, незабаром, коли я почну втілювати у життя свій план, все стане на свої місця.

- Ти ж і сам добре все розумієш.. Міг би і не запитувати.

Ми знову замовчали. Аж потім я сказала, що вже маю йти, і Ральф, попрощавшись зачинив за мною двері.

До місця, яке я тимчасово називала своїм домом я тісталася без пригод. Хоч це тішило.

"Зараз швиденько прийму ванну і піду на вечірку з Томом." - подумала я, коли вже заходила до квартири.

Так я і зробила. Пообідавши я стала збиратися. На мені сьогодні пудрова сукня на запах і підбори чорного кольору. Стосовно макіяжу вирішила не паритись і просто підкрутити вії та підкреслити вуста червоною помадою.

Зака вдома не було, тому я вирішила написати записку, що йду гуляти. Куди і з ким я, звісно ж, не пояснювала. Просто в загальних рисах, щоб потім не говорив, що я його не попередила.

Том чекав мене під клубом. Виявилось, що він хотів влаштувати щось типу побачення, тому ми пішли у окремо відгороджену зону. Замовиши собі пару коктелів, ми довго розмовляли.

"Хм, а виявляється, він н тільки у ліжко класний. У нас з ним достаньо спільних тем для обговорення." - пронеслося у моїй голові.

Після клубу ми планували поїхати до готеля, аби трішки відволіктися від накопичених проблем і розважитися. Але дехто своєю появою в мить зруйнував усі наші плани..