Глава 6

POV Зак

Не знаю навіть, як мені це спало на думку, проте я вирішив покликати Сару в тір. Давно вже хотів перевірити, на що вона здатна, та якось нагоди не траплялося. Та сьогодні все ж таки вирішив з'‎їздити.

Я одягнув чорні джинси та сіру футболку. Сара ж була в чорній короткій спідниці та червоному топі з вирізами по бокам. Спокачтку я не хотів пускати її в такому виді, проте зрештою зрозумів, що робити цього не маю ніякого права. Не знаю навіть з якою причини, та мені не хотілося, аби на неї таку дивилися інші чоловіки. Я розумію звичайно, що це дивно, але так уже склалося..

- І довго нам ще їхати? - вкотре запитує Сара.

- Ми ще навіть півдороги не проїхали, а ти знову питаєш. І чому ти така нетерпляча?

- Добре, добре, я мовчу.

У машині я відкрито розглядав її. Сподіваюся, вона не помітила цього. Як би мені хотілося зараз її обійняти. Це відчуття страшенно дратує мене. І, що найжахливіше, я не розумію навіть, що з цим робити. Всі мої спроби викинути з голови цю дівчину марні. Я увесь час думаю тільки про неї, чорт забирай! І зараз тішить лише одне - згодом ми все ж станемо чоловіком та дружиною. Може і в ній колись прокинуться почуття. Хоча, кого я обманюю? Насильно милим не будеш.

- Вставай, ми на місці.

- Ну нарешті. Їхали майже годину! У мене вже навіть ноги затекли.

Працівник тиру спочатку показав і розповів нам усе. Потім запитав:

- Ви вмієте стріляти, допомога потрібна буде?

- Якщо щось буде потрібно, ми вам повідомимо. - відповіла йому Сара.

Не встиг він навіть відійти, як дівчина прицілилася і вистрілила. Куля влучила у самісінькій центр. Присутні аж роти порозкривали. Та воно і не дивно. Після кількох таких пострілів я також був здивований. Звісно, я знав, що стріляти вона уміє. Але щоб аж з такою точністю..

Після дівчини настала моя черга себе показати. Я взяв зброю, прицілився і вистрілив. Моя куля теж влучила у центр. Наступні постріли були такими ж.

- А ти теж не промах. - усміхнулася дівчина.

- А ти що думала? Не тебе ж одну стріляти вчили!

Ми ще декілька годин провели там і вирішили заїхати перекусити до кафе поблизу. Сара обрала куряче філе у лимонному соусі, а я - суп із телятиною.

Смачно поївши ми повернулися додому. Я відразу ж пішов до своєї кімнати, аби відпочити. Через декілька годин я почув якісь звуки у вітальні, тому вирішив вийти і перевірити. Це була Сара.

- Збираєшся кудись?

- А що, не видно? Ми ж домовились, що у кожного є особистий простір.

- І все ж таки?

- На вечірку з Томом.

Останнім часом цього Тома в її житті було занадто багато. Хоча, чого це мене так турбує? Хай спить собі, з ким хоче. Вже не маленька дівчинка. Щось я занадто непокоюсь за наї останнім часом. Треба це негайно припиняти. Так і закохатися не важко. Я зараз вже відчуваю щось таке до неї, проте поки що не можу сказати точно, що саме. І краще було б мені з цим якомога скоріше розібратися.

Я теж вирішив, що не буду сумувати і подзвонив Хлої - дівчині на одну ніч.

- Привіт, котику. Я вже хвилюватися почала. Ти так давно не дзвонив.

- Не мав часу, вибач. Ти вдома зараз.

- Звісно, де ж іще мені бути.

- То їдь до мене, вже чекаю.

Уже за п'‎ятнадцять хвилин дівчина була у мене в квартирі. Ми добре розважилися, але мене дещо турбувало. Весь час у мене з голови ніяк не виходила Сара. Я навіть на місці Хлої став її уявляти. Та що ж це зі мною таке? Не можна так легко піддаватися цим почуттям.

Лежачи у ліжку разом з Хлоєю, я почув стукіт у двері..