Глава 1

Жовтень 2006 року

- Люсі, ти точно добре подумала?

- Ти ще й питаєш? Та якби я знала, хто ти насправді, давно б уже пішла від тебе. Я не буду жити із вбивцею, так і затям собі! Доньку я забираю з собою. Вона ніколи не дізнається, що її батько забрав тисячі безневинних життів.

- Давай сядемо і спокійно все вирішимо.

- Досить! Я сита тобою і твоєю брехнею по горло! Ми з Сарою більше ні на секунду не затримаємось у цій квартирі!

Звуки пострілу.. Мертва жінка лежить посеред кімнати. Куля пробила наскрізь її тіло, без можливості на порятунок.

" Так треба було." - чоловік мовчки підійшов до малнької трирічної донечки, що увесь час ховалася під столом, і промовив:

- Підіймайся, донечко, нам час вирушати.

Рільф схопив дівчинку на руки і, посадивши у старий сірий Мерседес, рушив у дорогу.

- Тато, куди ми їдемо? - запитала маленька Сара.

- Нью-Йорк. Саме він стане нашим новим домом.

- Татусю, мені страшно!

- Все буде добре, маленька! Все буде добре..

Наші дні

Нью-Йорк. Місто, що ніколи не спить.. Я живу тут, скільки себе пам'ятаю. За розповідями батька, ми переїхали сюди через його роботу. Років до дев'яти я думала, що мій тато працює пожежником (принаймні, він мені так говорив). Тоді для маленької дівчинки не було нічого кращого, ніж усвідомлення того, що твій татко рятує життя. Та від тієї наївної, дурненької Сари вже нічого не лишилося.

Коли я дізналася, що мій тато насправді найманий вбивця, то думала, що це просто такий розіграш, невдалий жарт. А як же! Вже через декілька хвилин його розповіді та серйозний вигляд обличчя повернули мене до суворої реальності. Я - донька вбивці. І це ніяк вже не змінити.

З моменту усвідомлення мною істини і почалося моє навчання. Тепер я знаю все про штурмові гвинтівки, гільзи, патрони, кулимети‎ ‎тощо. Батько навчив мене влучати в ціль з першої спроби, швидко визначати траєкторію падіння кулі і швидкість вітру. Я навіть і не помітила, куди поділася та меленька дівчинка, яка щиро вірила у те, що її татусь насправді хороша людина. Може це й було так. Проте, невже чоловік, занепастивший стільки душ, відчувати бодай щось хороше? Здається, всі ми чудово розуміємо відповідь на це питання.

Наразі мені сімнадцять років. З виду я абсолютно звичайнісінька дівчина, які нічим не вирізняється з натовпу: русяве волосся середньої довжини, карі очі, пухлі губи та середній зріст. Це відіграє неабияку роль для мого батька. Здається, саме така донька йому й потрібна для допомоги у роботі. Ні, насправді я за життя не вбила жодної людини. Проте, я добре вмію захищати себе, коли це буде потрібно. Саме через це і допомагаю батькові з пошуком якомога більшої кількості інформації про жертв, їхні сім'ї та місця, де частіше всього їх можна знайти. Як ви зрозуміли, я щось типу агента під прикриттям. Інколи навіть доводиться зближуватись із жертвою, аби краще дізнатися про її таємниці.

Абсолютно всі відчуття для мене - табу. Я не можу мати ні друзів, ні хлопця. Це через те, як пояснював мені батько, що закохуючись людина стає слабкою. Та й з друзями не краще. Ворог завжди знайде твої слабкі місця. Саме тому, аби бути сильною і не піддавати небезбеці безневинних, я мала триматися подалі без будь-яких натяків на людські відносини. Іноді, коли я сиджу на балконі нашої квартири і спостерігаю за ‎ безтурботним життям підлітків, мені теж хочеться подібного. Але ж ні, куди ж мені! Татусь вирішив, що для мене найкращий варіант - знаходитись під його цілковитим контролем. Іноді я його так ненавиджу! Після чергової сварки з цього приводу я втекла на вечірку, коли батько виконував завдання замовника. Я часто так робила, щоб хоч на трохи відчути себе вільною.

На одній з таких вечірок я познайомилася з Томом. Гарний хлопець високого зросту, весь в татуюваннях ( саме такі хлопці, на мою думку, виглядають досить привабливими), з каштановим волоссям та сірими очима. Ні, я не закохалася. Честно кажучи я навіть не відчувала нічого до нього. Єдине, що нас стало пов'язувати - це секс без жодних зобов'‎язань. Так я хоч якимось чином почувалася звичайною дівчиною.‎