ВІДЧУТТЯ МОМЕНТУ

ловецьмоментутойхтойоговідчувзакритимиочимавчасітихобув

Сьогодні піду в завтра 

Сяду в потяг

Туди

Де море

Водою змиває горе

Де хвилі хвилювання хвиль

Несуть на обрисах своїх сонячну сіль

Малюють з неї візерунки і портрети

Грають сонячні кларнети

Чи може то не хвилі, може ти?

У шумі - тиша

Та хтось хапає руку

Стискає туго

Глухо

Сухо

Ти? 

Ні звуку

Хтось тягне в глибину морську

Поверхню дна таку слизьку 

Що падаєш за хтось аж надто легко

Вогко

Зойки

Натовп 

вже стих 

Лишився на поверхні

А ти зі мною? 

Хтось відповідає 

Млою

В той час як гріх його блукає

Пливе уверх

На сміх

На Дивність 

Божевільність

Чию? Твою? Чи може все ж мою? 

Мою 

Слухняну руку

Морське видиво марення

Тягнуло на середину

Й покинуло одну 

Блукати тьмяністю гріховності

У водянистій однотонності.

Та хіба краса не в ночі

У якій можна сховати свої очі

Твої й мої зіниці

Всі-всі обітниці

Які змиває вдень морська хода.

Твоє обличчя

Руки 

Тіло  - усе-усе то є вода.

Вже завтра я загляну в ню - в сьогодні, 

А поки лиш купаюся в безодні.

* ТИ- символ сьогодні, яке хоче затягнути у відчуття моменту тут і зараз, витягнути з завтра. Від бажання втекти до стану проживати мить, яка спливає, як морська вода. ТИ краще відчувається вночі, де спокій. ТИ сьогодні й завтра - різні персонажі. Гріх - … мла. Гріховність - вчинки, які люди кличуть помилкою, а варто було б уроками. Море - портал з реальності в ті самі стани. плавний перехід. Хвилі - момент, такий же нетривкий, різкий, невловимий, як і вони. Безодня - завтра,його насправді немає. 

***

Ефемерне - недовговічне, те, що скоро зникає

Маленький принц

Перший сніг. Білий. Лапатий. Довгожданий. Тішить лише тим, що кружляє в повітрі. Повітря - життя . А сніг у ньому момент.

Тобі 8. Прокидаєшся, а там він… Одягаєш найнеобхіднішу форму для вашої зустрічі  - рукавиці. Чому саме вони? Бо часом від холоду потрібно себе захистити, від нього може бути аж надто боляче. Вибігаєш надвір, вдихаєш життя з повітря. Танцюєш танго разом із снігом. Сніг падає і зупиняється на певний час, лиш коли є мороз. Часом щось затримується в житті за однієї умови, якщо бути байдужим і суворим. А як тільки підходить тепло, то це щось вислизає з твоїх рук, та що там, плавно, змінюючи форму та стан, звичайнісінько тікає, приховано прудко. І знову тобі порожньо. Ніколи не знаєш, коли завітає сніг. Ніколи не знаєш, як довго він займатиме місце в твоєму просторі. Так само ніколи не забудеш момент його появи.

Момент - відчуття доторку крихкої сніжинки. Посміхається крижана вона і відразу зникає. А посмішка у відповідь затримується на довго опісля в твоєму житті та з часом виринає на зморшкуватому вже обличчі.

***

Момент задоволення, точніше відчуття, що раз по раз виникають раптово, хороші або ж не дуже.

Для чого це?

Мить, коли тобі добре. По-справжньому. 

Яка вона? І для чого придумав це хтось колись?

Гадаю, щоб цінувати. Життя, яке немов велика картина, збирається з пазлів-моментів, де ти здатен щось крізь себе пропустити. 

Відчувати це ж чудово, це ж і означає жити. Відчувати, коли тобі весело з рідними, друзями, затишно з чаєм і ковдрою, так, немов це теж люди, яких ти любиш, які знають твій настрій і хочуть тобі лиш світла, тому підтримують, поруч, коли ти цього потребуєш. 

Відчувати, коли йдеш вулицею, знайомою стежкою, щось споріднене, твоє. Відчувати, коли дивишся на місяць, фасади будинків, людей. 

Навіть ті, хто тебе не знає, дарують тобі щось. А це щось це пізнання - пізнання себе через відчуття. Через страхи, сумніви, сум, посмішку, несподіванку і захоплення, реакцію і внутрішній відголос.

Жити = відчувати, творити картинку з пазлів миттєвостей.

***

Біжу. Сідаю. Їду

Там вид з вікна, як з світу 

На ім'я чудо

Це сонце свій горизонт підіймає

Вітер грає волоссям смішно

Любов і спека

До роздумів спонукає

Що як, втекти спішно

Там де гори, сила

Мудрості лісу тека