Відчуття війни

Я сотаю життя...

Я сотаю життя. Нескінченну розкошлану нитку,
Що врізається в душу, кривавий лишаючи слід.
Сьогодення моє поступово виходить з ужитку.
А майбутнє згубилося в димі і сивій золі
З нерозквітлих садів. Їх поглинуло пекло воєнне.
Цілі села й міста перетворені в купу руїн.
І втрачається щось незворотне невпинно, щоденно.
А незмінним лишився лиш часу безжалісний плин.
Я не вмію з цим жити. Ніколи уже не навчуся.
Світ, розбитий на скалки у зойках зловісних сирен,
В намаганні сховатись колючим клубочком згорнувся
Між двох стін моїх ребер. І душу нещадно дере
Гострим пазуром страх. Що, як я не зумію укрити,
Зберегти, захистити крихкий переляканий світ,
Світлі мрії й світанки, тендітні надії і квіти,
Світляків, зорепади й росу на шовковій траві?

21.09.2023

Валентина Дрегваль

Подобається

#1936 в Різне
#463 в Поезія

У тексті є: війна, надія, тривога

Відредаговано: 21.11.2024

Додати до бібліотеки

Поскаржитись