Ранкова кава з присмаком війни...
Морок суне...
А все ж весна
Кому потрібна ніжність на війні!?
Все намагаюсь вкрасти у війни...
Що ж ти, весно, так вабиш красою...
Яке ж це щастя...
Душа, мов востаннє...
Тут верби у Дніпрі купають віти...
Ох, як же ми стомились від війни ...
Як безтурботно яблунька цвіте...
Життя без тебе...
Збираю мозаїку з мирних моментів...
Від літа й тиші усе мов п'яне...
Літо-літечко...
Згадалося: в бабусі під вікном ...
Шукаю тиші...
Не зважаю на жар полуденний...
Знов світанок чорніший чорного...
Проспала той фатальний...
Знову сон розбиває сирена...
Живу життям вже практично звичним ...
Щойно в сон сповивається втома...
Я ще зроду ...
Сонце. Хвилі...
Ці тривоги нічні ...
Розтинає принишклу тишу ...
Чепуришся, фарбуєш вії ...
У пекельній спеці...
Уже мов за планом...
В нас сьогодні дощить ...
В місті щойно затихли сирени ...
Знов спогад...
Я не вдягаю нині вишиванку...
Я ніби стою на узбіччі цієї війни...
Маю єдину молитву ...
Коли ти вже настільки втомилась...
Відчуття війни
От уже і заосеніло...
Знов війна серед ночі...
Вдихнути осінь...
Вже півроку війни...
Навіть крізь завивання сирени...
Знов сирена розлякує мавок...
Зловісним громом ...
Вже двісті днів...
Сирена тисячами голок...
Ця проклята війна...
Троянди пізні ронять пелюстки...
Я вже й забула...
Пекельним громом вибухає ніч...
Не шкодує осінь...
Блукаю містом...
Злились в одно вже дні мені і ночі...
Красуня осінь...
Трагедії людські уже буденність...
Ми всі вже мимоволі фаталісти...
Надворі жовтень...
Глупа ніч. Та зловісна сирена...
Шепочуть вітру щось заповітне...
Непевне щось бринить довкола в тиші...
Знову ранок почався з тривоги ...
Майже молитва
Змарновані ночі в тривожнім ...
Відчуваю, як скроні мені...
Усі ми різні ...
Нічна тривога
Лиш свічки мерехтливий вогник...
Вже холодом віє...
Тендітній Жізелі сьогодні...
Спускаєшся в сховище...
Зимову ніч пронизують сирени...
Яка лунка, яка прозора тиша...
Холодна сутінь сповиває місто...
Ось уже й перший сніг...
Як легко й несподівано...
Знеструмлене місто вбирається в сутінь...
З кожним вибухом серце...
Наче б час уже звикнути...
Колись романтичне...
Місто лине у казку...
Знову серце болить...
Холодна ніч. І без кінця тривоги ...
Понурі верби над Дніпром
Напівзанурене у морок...
Чекаю світла...
Я думала, що знаю все про біль...
Тривога. Пуск ракет...
Б'ються хвилі об берег ...
Знов важко на душі ...
Ось нарешті ввімкнулося світло ...
Я хочу в літо...
Знов місто в темряву закуте ...
Ніч чергову розшарпала тривога...
Подихати свіжим повітрям...
І вірити, і мріяти, і жити...
Рівно о дев'ятій гаснуть ліхтарі...
Хіба чорних круків ...
Знов зібрати докупи розбиті...
Безсила лють. Війни замкнулось коло...
Вже другий рік весна від болю чорна ...
Прокинулась рано...
У реальність глевку й холодну...
От і знову весна на порі ...
Ох, як тяжко на весну...
Серце світла й надії просить ...
Бринить над сквером тиша ...
Із музики у свіжість весняну...
Травневий світанок озвався громами гучними...
Десь у нетрях лісів ...
Я не хочу думати про війну...
В кухонні вікна зазира бузок...
В міському парку відцвіта бузок...
Озивався мирним гуком грому...
Нічний кошмар, здається, був не з нами...
Медовий дух квітучої акації...
Йшов дощ. І я...
Мені сьогодні вже було не страшно ...
Кажуть, треба бути в ресурсі ...
У цьому травні в нас ночей не стало...
Ніч на Купала землю сповивала...
Прозора і ясна блакить...
Душа так стрімко тратить береги...
Русальним цвітом плесо рясно вкрите...
Чомусь я тривожусь...
Зачепила потемки склянку...
З розпашілих від жару вулиць...
Загаданих бажань магічний флер...
Нестерпна задуха й пронизливий вереск сирени...
У середмісті гомінкому...
Вночі задощило...
У шумі фонтанів, у плескоті хвиль...
Як швидко тьмяніє...
Сторожка порожнеча довкола...
У фотелі пишалися гордо ...
Спомин
Перетривати. Не загубитись...
Знов сирена несамовита...
Я придумаю світ, у якому немає війни...
Надходить осінь щедра...
Наїжачена тиша завмерла...
Байдужість сіра кругом обсіла...
Я не знаю, як можна звикнути ...
Тихі ночі такі нині рідкісні...
Вибухає сиренами ніч...
Я сотаю життя...
І ніч, що вже здавалась ніби тихою...
Надворі, схоже, здійнявся вітер...
Мирні сни розполохані знову...
Заблукати в осінньому всесвіті...
Знов реальність вривається в сон...
І ти, і я, і немовля...
Заблукати б без сліду...
Заплуталось небо похмуре...
Як хочеться снігу...
На землі стало жити так страшно...
Тисячі вікон неначе одразу осліпли...
Звичайний день
Морок за вікнами...
Переплутались дні і дати...
Знов і знов розтинають сирени...
Заклякаєш з жаху й скорботи...
Обступають спогади щомиті...
В ідеальному світі...
Останній день зими...
З безхмарного неба...
А вітер весняний...
Тендітних скрипок ніжні голоси...
Є у тіла межа...
Весняний цвіт до часу обліта...
Навій мені, вітре весняний ...
Магнолії рожеві й білі...
В білі хмари садового цвіту...
Добрести до берега ночі...
Все фрагменти якісь кольорові...
За вікном вже сіріє...
Сон розбитий на друзки...
Розніжені під сонцем квіти...
Знов засинаєш з відчуттям...
У хмарах пилу в дворі у спеку...
Пекельну задуху посилює...
Десь у інших краях...
Розгубилася. Загубилася...
Цілу ніченьку поспіль...
В старому парку висадили клени...
Коли обрії втиснуті ...
Додому
Втрачені всесвіти
Розкажи мені
Сон втікає від мене...
Дорога в нікуди...
Летить чи ні!?
Із кошмару ранкового...
Був ранок бурхливим...
Текст
headset
Аудіо
У вас з'явилася можливість прослуховувати аудіо цієї книги. Для прослуховування скористайтеся перемикачем між текстом й аудіо.
ОК
А все ж весна
Обпалена, скалічена, скривавлена,
А все ж весна. Відродження. Життя.
Так мусить бути. Так єдино правильно.
Краса завжди на часі у буття.
Іду. Милуюсь. І душа збентежена
Знаходить знов жаданий ґрунт і сенс.
Й старезні верби, зеленню мережані,
Мов закликають: жити попри все.
17.04.2022
