Безмежно, томно, норовито
приходить і сідає поруч.
Я нібито її чекала, та все ж
мені потрібна поміч.
Без сорому, без каяття
не дивиться, а поглинає.
І хоч знайомі все життя
я погляду її минаю.
Питання ставити вона
не привчина і так все знає.
До того ж, всі мої чому,
їй стежку в душу прокладають.
Із нею вдвох, все як завжди
холоне п’ята чашка чаю.
Проходить ніч і ранoк цей
з апатією зустрічаю.
Відредаговано: 04.02.2024