30

Його погляд ковзнув по ліжку. Двоспальному, між іншим!

Е-е-е... він же не підозрює нас із Бахтіяром?

А навіть якщо й так, яке йому діло? Зрештою, ми один одному в вірності не присягалися... Вони тут взагалі всі квокчать довкола Міолі!

Погляд його високості опустився на зошити – і став темнішим. Синього в очах взагалі не лишилося!

– Нортене! – я підвелася: сидіти перед гнівним принцом, що так сипав іскрами, стало незатишно. – Вранці до твоїх кімнат прийшли король і королева!

Принц зупинився і з подивом глянув на мене.

– Твій батько зайшов із основного входу, а мати – з таємного! Я не знала, де сховатися і сховати книги, спробувала вирватися на дах – хоч навіть не думала, що вийде! Але прохід відкрився. А там виявився асур. Ну і... я не тікала. Я просто боялася, що вони побачать мене.

– Батьки? – Нортен виглядав похмурим, і, схоже, мої слова його не зовсім переконали.

– Я просила Бахтіяра, щоб уночі він попередив тебе. Або допоміг мені переміститися. Вдень ми побоялися.

– Вірно зробили, – кивнув принц. – Мати сьогодні влаштувала цілий парад вулицями Рута, і всіх гостей на нього потягла. Палац гудів.

Ага, ось і причини одягу...

– Мундир тобі личить, – посміхнулася я щиро.

Погляд Нортена ковзнув по напівпрозорому халатику, змусивши мене почервоніти. Потім – чомусь сердитий – метнувся на Бахтіяра.

Принц усе-таки сів за стіл, і ми з колишнім рабом повернулися на стільці.

– Я маю подякувати вам за заклинання, ваша високосте, – промовив Бахтіяр.

Усміхнувся, приклав руку до серця. Я б розтанула – але на принца чарівність напівасура зовсім не діяла. Він лише кивнув.

– Зміню весь магічний захист на своїх кімнатах, – ухвалив.

– Ти батьків не бачив? – запитала я обережно.

Принц хитнув головою. Схоже, навіть не припускав, що вони приходили. На шиї блиснула кров, і я обернулася до Бахтіяра:

– Є чим обробити рани?

– Рани? – не зрозумів принц.

Потім до нього дійшло, куди дивлюся. Він провів рукою по шиї, оглянув закривавлену долоню. Та спалахнула зеленуватим світлом, і він підніс її до шиї, потім – до подряпаній котом руки.

Декілька митей, і від подряпин нічого не залишилося.

Вау! Я теж так хочу.

Принц мовчав, тільки дивився важким поглядом то на нас, то на зошити. Це вміти треба – випромінювати з себе ауру правителя! Перед яким так і хотілося виправдатись. І куди подівся усміхнений молодик, з яким запросто можна на «ти»?

– То ти повернешся? – все ж запитав він.

– Повернуся, – погодилася я. – Бахтіяр із Міолі хочуть допомогти...

– Міолі? Як вона?

– Бахтіяр забрав її сюди. Але я попросила повернутися в мій світ і облаштувати там... мої справи.

Принц знову похмуро кивнув. Начебто визнав моє бажання. То чим він незадоволений?

– Вибач, що без твого дозволу показала їм записи, – все ж таки покаялася я. – Просто... не уявляла, що робити.

Нортен кинув промовистий погляд на Бахтіяра.

– Міолі мені довіряє, ваша високість, – озвався той. – І я заприсягся, що не завдам вам шкоди.

Принц знову кивнув.

– Ти казав, щось виявив? – згадала, заодно переводячи тему на більш важливі питання.

– Судячи з літописів, моя бабуся теж змінилася після смерті попередньої королеви. Спочатку це списували на жалобу, після – що її характер зіпсувався з віком. Навіть стиль ведення власних спогадів змінилася. А десь трапилася фраза, що вона почала нагадувати свою свекруху. Мати свого чоловіка, мого діда. Це здалося мені дивним: наскільки вона мала змінитися, щоб це потрапило в стислі літописи.

– Вони усі змінювалися! – вигукнула я. – Після королеви Заілен. Спочатку – її невістка. Потім – невістка тієї. Не те щоб так написано прямим текстом, але можна помітити в деталях.

– Це не та, що заснувала відьомський орден? – подав голос Бахтіяр. – Куди входили всі наступні королеви.

– А й справді, – пробурмотів принц.

Я ж погортала зошит у пошуках інформації про Заілен. До речі, їй було приділено найбільше аркушів. Дуже одіозна особистість, владна та сильна. Її магія досі вважається неперевершеною!

– Так, вона, – погодилася я, знайшовши відповідну замітку в тексті.

– Але вона жила триста з гаком років тому! – вигукнув принц. – Навіть маги не в змозі прожити так довго.

– Усю другу половину життя вона шукала способи безсмертя.

Бахтіяр з Нортеном одночасно потяглися до мого зошита. Але колишній раб все ж таки поступився чинному принцові.

Той присунув списані листи до себе ближче.

– А ще вона заборонила вказувати місце свого поховання, – згадала я те, що встигла прочитати. – Наказала не поміщати своє тіло у фамільному склепі, а віддати сестрам з ордену.

– Якийсь ритуал... – пробурмотів принц, чи то запитливо, чи то ствердно.

– Отже, нам потрібно знайти її могилу, – похмуро промовив Бахтіяр.

***

Нортен

Мара.

Принц наполегливо намагався повернути думки до насущного. Але погляд невблаганно повертався до прозорого халатика, що приховував пишний бюст.

Дівчина все менше і менше здавалася схожою на Міолі. Все частіше згадувалися її жаркі поцілунки під впливом ельфійського пилку.

Зараз, розуміючи, що там, у тілі Міолі, була вона, Мартіша, принц насилу контролював припливи крові... куди не треба.

Насилу змушував себе не блискати сердитим поглядом у бік колишнього раба.

Це ж вона, Тиша, попросила тоді, щоб раб піднявся з колін.

Вона, а не Міолі, насправді звільнила його.

І якщо до забаганок Міолі Нортену було мало діла – зрештою, вони знайомі з дитинства і часто спілкувалися, довіряли одне одному. То спонукання Мартіші його раптом почали турбувати.

Їй справді подобається цей раб? Відмовивши йому, принцу, вона виявляє прихильність до Бахтіяра? Готова спати з ним в одному ліжку?