28

Асур розставив руки, наче змахнув плащем. Я навіть не зрозуміла, чи реальним, чи так проявилася якась його сила.

Мабуть, треба було розпитати, уточнити. Терпіти не можу поспішно прийнятих рішень, завжди намагаюся все зважувати – але паніка не найкращий порадник. Було надто страшно потрапити на очі відьмі, яка здатна не тільки у в'язницю запроторити, але, можливо, ще й тіла вміє відбирати.

Але руки разом із дивним плащем обернули, сховали в обіймах. І мене огорнув морок, у голові потемнішало, свідомість ухнула кудись у невідомість.

За мить ми опинилися в невеликій кімнаті. Намагаючись віддихатися і проморгатися – в очах все ще плив туман, – я схопилася за асура.

Поступово в ноги повернулася твердість, а зір прояснився. Переді мною була стіна з дерев'яних брусів. В єдине віконце рвався яскравими зеленими фарбами густий, на вигляд непрохідний ліс.

Повільно озирнулася. Схоже, асур притягнув мене до хати-зрубу. Втім, усередині все було облаштовано досить затишно: широке ліжко з м'якою, здається, навіть шовковою постіллю. Щільно збитий стіл, устелений тонкою мереживною скатертиною і чотири різьблені стільці навколо. Невеликий цегляний камін та пухнастий килим біля нього.

Вікон більше не було, зате малося кілька дверей. У різних стінах.

А біля ліжка стояли... Бахтіяр та Міолі!

Вона, між іншим, у моїй улюбленій вечірній сукні, за яку я віддала п'ятсот з лишком баксів! Пуш-ап, схоже, начепила, щоб у грудях не просідало.

Темно-червоне, з рубінами, у-у!

– Сукню повернеш! – прошипіла я роздратовано.

– А що такого? Ти ж мої носиш, – повела плечима і кліпнула очима дівчина.

Бахтіяр – між іншим, у джинсах, кросівках та футболці, які дуже йому личили, – підняв брову і посміхнувся.

– Радий тебе бачити, Марто...ішо, – виправив себе.

Погляд ковзнув моєю фігурою, гостро нагадуючи, що на мені лише тонкий халатик! Який облягає об’єми без будь-яких там пуш-апів.

Занадто яскраво згадалися його дотики, хрипкий голос і взагалі... я раптом усвідомила, що в кімнаті аж два чоловіки, які точно небайдужі до жінок.

Бо асур продовжував підтримувати мене за талію. Начебто й не планував відпускати. І, між іншим, вони з колишнім рабом не зводили одне з одного поглядів, немов спілкувалися невербально!

– Що тут відбувається? Де ми? – зробила я було крок до Бахтіяра, але асур утримав:

– Оплата, – промовив, коли я запитально обернулася до нього.

– У мене з собою немає оплати, – трохи нервово відповіла я. – Мої гроші – у моєму світі. Гроші Міолі – у... там, звідки ти мене забрав. І принц...

В принципі саме принц обіцяв оплатити послуги. Але якось мені незручно було про це нагадувати.

– Давай ти прийдеш за оплатою трохи згодом?

Асур ледь примружився. Кивнув – гадки не маю, що це означало! Згоду, чи навпаки, бажання повернутися з помічниками та вибивати плату силою. І раптом зник, залишивши мене в здивуванні та напрузі.

Сподіваюся, він прочитав мої думки... що я не планую його надути, а справді просто не була готова до зустрічі!

– Що це? – поки я кліпала очима, до мене наблизився Бахтіяр і торкнувся рукою стопки, яку я так само міцно притискала до себе.

– Ти не відповів на мої запитання, – сердито озвалася я. – Я... чекала на тебе! Визволила, а ти просто втік.

– Я поміняв вас, як ти й просила.

– Серйозно? – хмикнула я скептично. – Я просила повернути мене додому! У мене було стільки планів, а ви... все зруйнували!

На мить я ледь не задихнулася від усвідомлення, що моє життя справді може рухнути. І повернувшись, доведеться починати спочатку. Шукати спонсорів, інвесторів, а може навіть співробітників моєї маленької, але все-таки фірми. Як довго вона протримається без мене?

– Я не міг повернути Міолі додому, – твердо промовив Бахтіяр. – Їй загрожує небезпека.

– А я-то подумала, ти мені хоч трохи друг, – зневажливо кинула я, намагаючись не показувати, як зрадливо защипало очі. – Звісно, мене можна підставити під будь-яку небезпеку. Подумаєш.

– Послухай, – Бахтіяр м'яко торкнувся моєї руки. – Якби Міолі повернулася, їй загрожувала б смерть. А поки королева та Еллен думають, що ти виконуєш... або хоча б намагаєшся виконати їхню волю, ви обидві у відносній безпеці. І... я маю час розібратися, як вам допомогти.

– Не знаю, що вони там думають. Бабця навела на мене магічну болячку і зараз я мушу валятися з температурою у вашому особняку.

Бахтіяр нахмурився, обмірковуючи почуте.

– Нумо поговоримо, – підвів мене до столу, відсунув м'який дерев'яний стілець з різьбленою спинкою.

Міолі наблизилася до нас, і Бахтіяр відсунув їй ще один стілець. Сам вмостився на третій. Дивлячись на них, я з полегшенням вивантажила всю важелезну стопку. Поклала зверху руки, тримаючи, показуючи, що не дозволю нічого взяти.

– Ото вже ні, – хитнула головою. – Я не збираюся більше вирішувати ваші проблеми, доки ви не допоможете мені з моїми!

– Я підписала договори, – знизала плечима Міолі. – Що ще треба-то?

– Які договори ти підписала? – ледь не загарчала я. В очах аж потемнішало від жаху та безсилля.

– Ті, на які вказала магія, – з подивом промовила Міолі. – Найперспективніші.

Прийшла моя черга дивитись на неї з подивом. Несподіваний підхід до бізнесу.

– Все одно... – пробурмотіла я. – Мені треба проконтролювати. Я не можу просто взяти і зникнути з життя! Мене шукатимуть. А потім – ділитимуть мої статки!

– Не хвилюйся, – Бахтіяр торкнувся моєї руки. – Я зв'язався з деким у твоєму світі. За всім доглянуть.

– З ким? – нахмурилася я. – Ти ж все життя провів у рабстві! Кого ти там знаєш?

– У вас дивний світ. Вся магія перебуває у тіні. Але асурам шлях багато куди відкритий. Я знайшов... загалом не хвилюйся. Потім тобі все розповім. А зараз нумо займімося нашим питанням. Якщо хочеш якнайшвидше закінчити тут і повернутися до себе.