25

– Я з тобою! – рішуче підвелася я.

– Тебе не повинні бачити.

Він був правий. Мабуть. І все ж таки мені до безумства хотілося взяти участь, особисто з'ясувати, що відбувається!

– Я тут найзацікавленіша особа, – промовила тихо. – Адже це мене без мого попиту викрали. І мені як нікому треба зрозуміти, яку гру вони затіяли, що стоїть на кону!

Принц завагався. Принаймні так здалося. І я поспішила продовжити:

– Що ти вигадав? Як... збираєшся її будити?

– Мама має особисту бібліотеку, куди вона нікого не пускає. Прямо поряд зі спальнею. Але мені дозволено нею користуватися. Братиму книгу і випадково... розбуджу.

– Хм... магічна бібліотека? – здається, я вже не була впевнена, чого хочу більше: спробувати розбудити королеву, що, взагалі-то, може нічого й не дати, ні до чого не привести. Або заглянути в чудо-бібліотеку, погортати магічні труди.

Принц глянув у мої очі, які напевно розгорілися. І здався.

– Гаразд, – посміхнувся. – Ідемо разом.

Залишив речі прямо тут, на даху, явно збираючись до них ще повернутися. Взяв мене за руку і повів униз, до себе в царські покої і звідти – у потаємний хід.

І не менш царські покої його матусі. Хм... батьків. Щось я зовсім забулася, адже вона напевно спить із чоловіком.

Серце завмирало, глухо калатало, всі волоски на тілі зробилися наелектризованими. Раптом стало страшно – а якщо й справді мене схоплять? Вирішать провчити чи покарати?

Але принц так міцно тримав мою руку... Він не дасть мене образити, правда?

Ми йшли не дуже довго: покої його батьків знаходилися досить близько, хоч і в сусідньому, наскільки пам'ятаю, крилі.

Навколо було тихо, ніякі далекі голоси та шурхоти зараз не лунали. Тільки світло, як і раніше, звідкись світило, не маючи видимого джерела.

Поки ми пересувалися, я намагалася розібратися, як принц тут орієнтується. Напевно, треба добре знати весь палац, щоб розуміти, куди звернути і біля якого відрізку стіни зупинитись. Видимих дверей тут не було.

Наблизившись до чергового вічка, принц приклав до нього долоню, складену півколом. Мабуть, вплеснув магії.

Напевно, захист від підглядання. Але його високість, схоже, міг пройти і заглянути скрізь.

– Скільки ж років ти користуєшся цим ходом? – прошепотіла я.

– З раннього дитинства, – озвався він. – Тільки батькам не бовкни, – посміхнувся.

Я теж усміхнулася, але він раптом притримав мене рукою.

– Стривай, спочатку я. Покличу.

Мовчки кивнувши, я все ж таки не втрималася, зазирнула за шматок стіни, що відсунувся.

Прохід відкривався не в спальню, а в якусь іншу кімнату, призначення якої я не впізнала. Занадто маленька для вітальні, але все ж таки з диваном, столиком і великим підлоговим торшером.

Принц зробив якийсь знак, і торшер м'яко засвітився.

Якась читальна? А що, королева може собі дозволити.

Не давши проходу зачинитись, я зазирнула далі. Двері не були відгороджені каміном, знаходилися прямо в стіні. Мабуть, так набагато простіше, хоч і знайти, напевно, легше. Але ж у каміні потрібно, щоб залишалася нерухомою труба. У всякому разі, мої технічні знання говорять мені саме так. Якщо, звісно, камін діючий.

У кімнаті було порожньо, з неї вели дві двері, що стояли поруч у сусідніх стінах. А ще одну займало величезне вікно.

Принца не було. Я стояла в отворі, не даючи стіні зачинитися, і нервово виглядала то в потайний хід, то в кімнату. Раптом зараз мене тут застукають? А принц запізниться. І потягнуть у якийсь підвал.

За ці пару днів я не встигла ні з ким познайомитись, і бабця мало що розповідала. Але ж повинні бути тут якісь шпигуни, таємна канцелярія і що там ще буває.

На звук відчинених дверей я здригнулася. І лише потім з полегшенням побачила Нортена.

Приклавши палець до губ, він покликав мене, і я поспішила підійти. Озирнулася – частина стіни плавно стала на місце, так точно, що ні щілинки помітно не було. І оглядового вічка, до речі, також.

Принц відчинив двері, пропускаючи мене всередину, і я завмерла з відкритим ротом.

Це була досить велика кімната зі стелажами. Причому всі стелажі пересувалися різного роду напрямними.

Але найбільше мене вразило інше. Корішки книг. Вони всі сяяли різними кольорами, видовище виявилося просто дивовижним. Я застигла, забувши як дихати, і просто розглядала пишноту.

Від деяких виходило рівне світло. Деякі пульсували, або повільно, плавно спалахували і так само вгасали.

Моргнувши, я озирнулася. Принц встиг відчинити інші двері, які вели до спальні. Там було темно, лише світло звідси, з цієї незвичайної бібліотеки, вихоплювало обриси ліжка та сплячих на ній.

– І що ти візьмеш почитати? – прошепотіла я, сподіваючись, що принц придумав переконливу легенду.

– Ось це, – він пересунув один із стелажів, відкриваючи наступний за ним. І дістав книгу, що світилася червоним.

Заглянувши на обкладинку, я прочитала: «Таємна ельфійська магія: особливості захисту».

Ого, так, це в тему. І щось мені теж хочеться її повивчати! Ох, як же шкода, що у світі немає магії. А може просто мало хто вміє нею користуватися?

Зробивши крок до спальні, принц задумливо зупинився. Покрутив у руках книгу, ніби вирішував, чи не шпурнути її на підлогу.

– Король прокинеться! – тихо прошепотіла я.

Нортен кивнув. Схоже, будити батька теж не входило до його планів.

Рішуче залишивши мене в тіні проходу, він обережно наблизився до матері. Торкнувся руки, що лежала поверх ковдри.

Зараз, уві сні, риси її обличчя розгладилися. Книга, яку принц продовжував тримати, давала трохи світла, щоб роздивитися. І мені дивно було виявити відсутність звичної жорсткості. Замість неї – печатку печалі.

Королева не прокидалася. Принц торкнувся сильніше. Стиснув плече, трохи потрусив. Це вже зовсім не було схоже на випадкове пробудження. Але гадаю, якби він почав гримати стелажами, сюди збіглася б вся охорона.