24

Ще трохи покрутивши кульку в долонях, принц поклав її на моє ліжко.

– Все одно відпочиватимеш, просто полежи поруч із нею. Повернуся, як тільки зможу.

Так само не до кінця розуміючи, що він задумав, я тільки кивнула.

– І лікаря ж треба... – несміливо вставила Таяна.

– Лікаря я надішлю.

З цими словами принц попрямував до дверей. Я з жалем дивилася, як віддаляється широка спина, як Нортен тихо прикриває стулку, пославши мені посмішку.

– А тепер у ванну! – простогнала, звалившись на ліжко.

Таяна одразу заметушилася, побігла наповнювати ванну. Після цього допомогла мені зняти сукню, і я з насолодою опустилася в теплу воду. І мало не заснула в ній.

– Пані! Вам погано? – розбудила мене Таяна стукотом у двері. – Ви вже більше півгодини там, і мовчите...

Тільки тоді я зрозуміла, що вода встигла охолонути.

– Все в порядку! – відгукнулася, вибираючись із ванни.

З одного боку, полегшало. З іншого – тепер неймовірно хотілося спати. Чим я і зайнялася, насилу проковтнувши пару ложок бульйону, який уже встигли відварити.

Вляглася в ліжко, стиснула в руці енергетичний згусток, залишений принцом Нортеном, і відключилася.

Прокинулася ближче до вечора від голосів, які тихо перемовлялися.

Розплющила очі і виявила Таяну з незнайомим немолодим чоловіком. Різкі риси обличчя в обрамленні сивого волосся, невелике черевце і дуже живі очі.

– Хто ви? – вигукнула я.

Чоловік зі служницею одразу обернулися.

– Я Іртон, ваша світлість, лікар. Мене надіслав його високість.

Я трохи спохмурніла, і він поспішив заспокоїти:

– Не хвилюйтеся, його високість дав мені найповніші інструкції. Ваші слуги обов'язково дізнаються, що вас неможна турбувати і що від вас можливо підхопити хворобу. З вашою бабусею я теж поговорю, щоб переконати, що все йде за її планом.

– Може... ви правда огляньте пані? – схоже, Таяна дійсно щиро про мене турбувалася.

– Пані в повному порядку, якщо вже сам його високість перейнявся її здоров'ям. Немає зараз у нашому королівстві мага сильніше... скажу вам по секрету. Останньою магінею такої сили була королева Заілен. Вже сторіччя, напевно, три чи чотири тому.

– Ви всім «по секрету» розбовтуєте секрети принца? – похмуро поцікавилася я.

– Його високість вам довіряє, ваша світлість. І, як можу судити, вашій служниці, інакше не посвячував би її у свої плани. Це не державна таємниця, будь-який знаючий маг бачить силу принца. Але його високість вважає, що чим менше людей про це знає, тим йому спокійніше.

Лікар глянув на мене суворо, але я заплющила очі. Не знаю, що там із моїм здоров'ям, а слабкість все ще блукала тілом.

Як вони пішли, я не чула: схоже, справді відключилася.

Наступного разу прокинулася вже майже вночі. Від звуку дверей, що відчинилися.

Сіпнувшись, сіла в ліжку – ось зараз справді полегшало, відчувала себе висапаною, і сили звідкись прилили.

– Тобі краще? – спитав Нортен із щирою участю, заходячи до кімнати.

Запевнивши його високість, що все чудово, я поспішила у ванну приводити себе до ладу.

Коли вийшла, одягнувши свіжу бірюзову сукню, принц віддавав Таяні розпорядження.

–... буде створювати ілюзію, ніби пані Міолі у ліжку. Тільки пам'ятай: близько нікого не підпускай, зблизька можуть помітити.

Таяна кивала. Кинувши погляд на ліжко, я на мить завмерла: справді виникало відчуття, що це я там лежу, вкрившись ковдрами.

– Якщо раптом почнуть з'являтися підозри та невдоволення, візьмеш магіон до рук, – вів далі принц.

Він підняв з ліжка той самий згусток... мабуть, іменований магіоном. Простягнув Таяні. Мить – і вона стала мною!

– Ненадовго. І здалеку. У вікно визирнути. Вийти в галерею вдихнути повітря, коли нікого поряд немає. Не попадися: зблизька роздивляться. Як раптом щось непередбачене – стисні його міцно. Я відчую і постараюся якнайшвидше прибути. Або надішлю кого.

Таяна все кивала, а я милувалась рухами принца. Не так сильно я йому і потрібна, тим більше, на відміну від Міолі, не знаюся на магії. І тим приємнішим була його турбота і бажання мене врятувати.

– Питання є?

Таяна помовчала, схоже, промовляючи про себе інструкції. Після кивнула:

– Ні, ваша високосте, все зрозуміло.

– Хтось із дому може доповідати сьєнарі Еллен. Будь обережна.

Таяна знову кивнула.

– Перевір, чи вільна дорога.

Зробивши швидкий кніксен, служниця поспішила за двері.

– Бал... уже закінчився? – пробурмотіла я, не знаючи, що сказати.

– Я пробув там необхідний час і пішов, – знизав плечима принц.

– Мені тепер доведеться від усіх ховатися?

Він глянув на мене уважно.

– Я не спитав тебе. Мені здалося, що ти не гориш бажанням залишатися тут. Але якщо хочеш...

– Ні-ні! – поспішила відмовитися я. – Я з тобою!

Нортен усміхнувся. Поклав руку на мою талію.

У цей момент повернулася Таяна.

– Нікого, – прошепотіла, подаючи мені такий самий простий плащ, у якому ми з нею бігали до асурів.

Накинувши його, я рушила разом із принцом до стайнь. Таяна йшла трохи попереду, стежачи, щоб ніхто не з'явився.

Схоже, більшість слуг уже відпочивали або доробляли свої справи в будинку. Під покровом темряви ми дісталися до місця непоміченими.

Біля воріт на нас чекав кінь. Білий. Один.

– Я не вмію їздити верхи, – нервово прошепотіла я принцу на вухо, марно шукаючи поглядом ще одну конячку.

– Не страшно, – озвався Нортен, заскакуючи на свого красеня.

І простяг мені руку. Під ним виднілося трохи подовжене сідло. І у цьому підготувався!

Я гадки не мала, як забиратися на коня. У дитбудинку такому не вчать.

Але принц легко, наче тільки цим усе життя й займався, підняв мене та посадив перед собою.

Обійняв міцно, поганяючи коня п'ятами. Сідло виявилося напрочуд зручним, ніби спеціально створеним для поїздок удвох.