23

Всю дорогу я проспала. Коні мчали швидко, карету трохи трусило, але мені снилося тепле яскраве сяйво. Усередині було так добре і спокійно, що прокидатися не хотілося.

І коли карета загальмувала, а Таяна почала м'яко мене будити, я буквально через силу вибралася зі свого сну.

Як не дивно, біля будинку справді полегшало, я навіть плед зняла, бо почала потіти. Тільки слабкість залишалася, як завжди буває після температури.

Таяна вислизнула з карети першою, обережно допомогла спуститися мені. Ми розвернулися... і вперлися поглядом у морду білого коня.

Змиленого, між іншим.

Піднявши його, погляд, вище, я виявила не менш змилену фізіономію білого принца.

Втім, швидка скачка явно не пішла йому на шкоду. Обличчя почервоніло, очі горіли, волосся розвівалося на вітрі. Гарний же гад!

Красень зісковзнув з коня, до нас одразу ж вибігли конюхи. Взяли поводи у принца, а той простяг руку мені, маючи намір підтримати.

Тямуща Таяна трохи відступила, пропускаючи його високість. Нортен торкнувся моєї руки...

І тут все тіло прошив розряд, я навіть здригнулася, від болю на очі навернулися сльози. Чортова бабця, схоже, спрацювало її напуття, яке швидше скидалося на прокляття!

Принц нахмурився. Але все ж таки затримав мою руку, підніс до очей, розглядаючи...

Точно! Каблучку! Я й забулася про неї.

– Хм, – вимовив Нортен.

Підняв одну руку, другою утримуючи мою. Почаклував трохи над кільцем, створюючи дивне жовте плетіння.

Магічні нитки, перевиваючись, ковзнули в колечко, потім – уздовж моєї руки, на плече, розростаючись далі. Біль відступив, все тіло знову огорнуло приємне тепло.

Кивнувши, Нортен підхопив мене на руки і поніс до будинку. Таяна поспішала відчинити перед ним двері, висипали слуги, які не очікували такого несподіваного пришестя.

Ми їм лафу, мабуть, зірвали, хихикнула я про себе.

У холі з'явилися раби в нашийниках, синхронно опускаючись на коліна. Таяна якось непомітно взяла на себе керівництво. Розпорядилася готувати обід, ванну та постіль. Потім глянула на принца:

– Лікаря? – спитала несміливо.

– Ні, – коротко хитнув той головою, обережно просуваючись дерев'яною галереєю. – Нікому не заважати.

Тримаючись за його шию, я нахилила голову на сильне плече, вдихнула чоловічий запах. Який навіть зараз, коли я була слабкою і вимотаною, здіймав бурю в моїй душі... і внизу живота.

Принц заніс мене в спальню Міолі, де якраз дві служниці тільки-но змінили постіль. На яку він мене й опустив.

Служниці сунулися було у ванну, але кмітлива Таяна швиденько вивела всіх за двері. Які принц одразу ж зачинив.

Ми залишилися удвох. Я сиділа на ліжку, насилу розуміючи, що відбувається.

– Каблучка? – запитала.

Голос не слухався, виявився хрипким, як після тривалої застуди.

Нахмурившись, принц знову відчинив двері. Окинув поглядом дівчат, що стовпилися під ними, і коротко розпорядився:

– Чаю!

Ніколи не подумала б, що тут насправді стільки служниць. Але дівчата дуже люблять плітки, не менше ніж раби. Які теж топталися трохи віддалік.

– Таяно, займи всіх справами, – звелів принц, знову зачиняючи двері.

Потім обернувся до мене:

– Спрацювало, – відповів на моє запитання.

– Але не захистило? – пробурмотіла я.

– Захистило. Чари сильні. Вибач, я затримався. Довелося тікати з обіду. І не одразу зрозумів, куди бігти. Махнув до тебе, тебе нема, нікого нема. Поки вивудив нитку напрямку... Вона була прихована. Наступного разу посилю захист. Еллен?

– Еллен, – підтвердила я. – Сказала, якщо я вийду з дому, одразу стане гірше. І... з тобою не бачитись.

– Я сам вирішу, з ким мені бачитися. Без поради, і тим більше дозволу, сьєнари Б'Райт.

Принц зробив кілька задумливих ходок туди-сюди по кімнаті.

– Чай, – після короткого стуку у двері промовив чоловічий голос.

– Заходь, – велів принц, і один із рабів ковзнув до нас з підносом, на якому стояв чайник, дві чашки та гірка печива на блюдце.

– Обід готується, пане, ми не чекали... – промовив раб, поставивши тацю на столик і опустившись на коліна.

– Вільний, – кинув принц, і раб одразу ж поспішив зникнути з наших очей.

– Поспішав я, не захопив артефактів, – пробурмотів принц, розливаючи чай по чашках. – Доведеться так спробувати.

Він знову наблизився, сів переді мною. Взяв мою руку з кільцем між своїх долонь і заплющив очі, наче прислухався.

І знову я бачила легкі магічні струмки, які виходили з його гарячих рук, вилися тонкими невловимими потічками, поколювали мою шкіру і поверталися до нього.

Він чи вивчав, чи діагностував, чи намагався зрозуміти, як це розколдовати. Ну, принаймні мене більше не прострілювало від його дотиків!

Я мовчки спостерігала за ним. І здригнулася, коли Нортен різко розплющив очі і вигукнув:

– Ого!

– Що? – мало не підскочила, злякавшись.

– Ну і заразу стара мегера на тебе навела. Мало того, що ти мала покритися плямами і виразками, так ще й могла заразити всіх навколо.

– Серйозно? – я кинула погляд на двері, подумавши про Таяну. Про інших слуг і рабів. – Гаразд, я розумію, що плямами та виразками бабця хотіла відлякати тебе...

– Я не з лякливих, – вставив Нортен, поки я продовжувала:

– Але невже вона зовсім не шкодує своїх домашніх?

– Може, не шкодує, може, з'явилася б і вилікувала всіх, – знизав плечима принц. – А може, зараза не на всіх поширювалася...

Угу. Тільки на його високість?

От стерво старе! Моє тіло їй не шкода! Мабуть на дорогоцінну Міолі наводити виразки з плямами побоялася б!

Уявивши, якою красунею я могла б зараз постати перед принцом, аж пересмикнулася.

– Дякую, – пробурмотіла.

Нортен підвівся, приклав руку до чашки, ніби перевіряв температуру. Видко, вирішив, що чай вже досить охолонув, і подав чашку мені.