22

Ага, таки забрали. Сподіваюся, це бабця королеві нажалилася?

– Гадки не маю, про що ви, – холодно відповіла я і спробувала пройти. Але принцеса не пропустила:

– Послухай мене, спокусниця чужих женихів! – почала вона, і тут я не витримала:

– Ми з принцом Нортеном зустрічалися задовго до того, як сюди прибули ви, – мені великих зусиль коштувало звертатися до неї на «ви», але навіть у нашому світі я усвідомила, що з тими, в чиїх руках зосереджена влада, необхідно триматися гранично шанобливо. Якими б гадами вони не були. Інакше просто розтопчуть, пройдуться та й викинуть на узбіччя.

– Мені діла немає до того, з ким він зустрічався. Наш союз укладений нашими батьками. І я стану дружиною принца Нортена та королевою Рутенії. А ти краще не мішайся!

Королевою... Ну зрозуміло, дівчинці трон у своїй власній країні не світить, а амбіції пруть. І навряд чи їй цікавий Нортен як такий.

Тільки дуже сумніваюся, що королева дозволить зміцнити владу та вплив.

Якась думка, здогад промайнув, відволікаючи. Можливо, ельфійка навіщось потрібна саме бабці принца? Чи її примарі, чи... чорт, та що в них тут коїться!

– Мені шкода, що чоловіка ви можете привабити виключно завдяки вдалому контракту або приворотному зіллю, – все ж таки не витримала.

І поки принцеса хапала ротом повітря, задихаючись від мого нахабства – шкода, що зовсім не задихнулася! – я поспішила до найближчих сходів униз. Розмірковуючи, чи то шукати Мілену, чи то бабцю Еллен, щоб з'ясувати, що там зробили з Діклофосом.

Приймати рішення не довелося: бабуся сама намалювалася на моїй дорозі, не встигла я вийти через терасу в парк.

– Ось ти де, Міолі! – вона окинула незадоволеним поглядом моє декольте.

Сподіваюся, решта буде не настільки уважною... Або вирішать, що я набила його, декольте, ватою.

– Вийшла прогулятися, – обізвалась я.

Бабця поманила мене сухим вузлуватим пальцем, ступаючи на одну з брукованих бокових доріжок.

Довелося піти за нею.

– Я розповіла її величності Олліен про витівку Діклафанія Жилібертія, – тихо почала вона, озирнувшись на всі боки, щоб переконатися, що нас не підслуховують.

От і добре. Не довелося ставити навідних питань.

Отже, таки наскаржилася.

– Слава Багатоликій богині, королева в курсі нашої ситуації, – багатозначно продовжила бабуся.

– А у вас багато Багатоликих? – не втрималася я.

Бабця зупинилася, глянувши на мене з подивом.

– Усього чекала, але не такого питання, – промовила з нальотом здивування. – Поясні мені, про що ти!

– Я чула про Багатоликого бога. А ви ось про богиню кажете.

– Багатоликий на те й Багатоликий, щоб мати безліч ликів. Жіночий та чоловічий – не єдині серед них.

А, тобто бабці більше до душі думати, що на небі всім заправляє жінка? Ну, не можу її за це засуджувати.

– Між іншим, ви мені зовсім не пояснили, яка у вас тут релігія, – озвалася у відповідь на її повчальний тон.

– Між іншим, я тобі пропонувала почитати книги, – сварливо промовила бабця, знову рушаючи в дорогу. – Суть не в тому! Ельфійська делегація, звичайно, недоторканна, але королева Олліен все ж таки висловила їх величностям Флуорініям ноту протесту. Вони, звісно, обурилися поведінкою свого племінника.

Бабця задумливо замовкла, заглиблюючись далі під покров дерев. Мені доводилося йти поруч.

– А що то був за порошок? – поцікавилася я обережно.

Але бабця знову різко зупинилася і повернулася до мене. Вп'ялася своїм відьомським поглядом:

– Звідки ти знаєш про пилок? – зажадала пояснень.

Пилок? Я про пилок нічого не казала... Ельфійський пилок, ну що ж, логічно...

Хм... а чи знають старі відьми про пришестя Сіммюнюель у спальню принца? Схоже, обговорювали поки що лише племінника.

– Нортен сказав, – знизала я плечима. – Що Діклафаній вплинув на Мілену якоюсь сипучою поганню. Вже встановили, якою?

– А ти не лізь, куди не просять! – розлютилася раптом бабця. Я з подивом підняла брову.

Але пояснювати вона не стала, лише сердито додала:

– Фьорн Жилібертій клянеться, що не відпускав нашого раба. І їх величності Флуорінії підтвердили його невинність.

– У моєму світі королям не надто вірять, – знизала я плечима. – Навіть їхньому слову.

– І все ж королева Олліен схильна їм вірити, – сухо відповіла Еллен, знову рушаючи далі до парку. – Тому що ельфи не мають жодної магічної можливості звільнити чужого раба-асура.

– А не асура? – поцікавилася я, не відстаючи.

– Будь-кого! – відрізала бабця не надто переконливо.

– Я взагалі не розумію, для чого йому було так підставлятися, впливати на Бахтіяра. Тим більше, той одразу ж розкусив його. Міг же всім розповісти.

– Це як раз і зрозуміло, – підібгала губи бабця. – Бахтіяр зіпсував йому ніч із Міленою, ще й гнів принца Іраклія на нього навів. Хотів помститися рабові, щоб того позбулися. Хоч би що він розповідав, а за напад на господиню – смерть.

– На почуття мої та Мілени, і нашу з нею честь, йому походу начхати, – похмуро відповіла я.

Не знав, ірод вухастий, що в мене – та й у Міолі – з Бахтіяром цілком дружні стосунки. Були.

– Сильні світу цього часто беруть те, що їм подобається, – повчально промовила бабуся, повертаючи на більш зарослу доріжку. – Саме тому я й сказала тобі... зробити те, що сказала.

– Яке щастя, що Нортен не такий, – пробурмотіла я.

Бабця в черговий раз зупинилася, пропалюючи мене поглядом:

– Звідки тобі знати, яка його високість! – видала суворо. – Я тобі скільки разів говорила: роби, що маєш, і не постраждаєш! А ти, безсовісна, ніч із ним провела!

– А ти мені заборонила йому відмовляти! – почала я заводитися.

– Відмовляти принцові справді неможна, – дала задню бабуся, знову нервово крокуючи далі. – Але мова не про те. Відпустити Бахтіяра міг лише хтось із нашою кров'ю. Я більше ніж впевнена, що ти... – тут моє серце впало в п'яти, але стара відьма продовжила, розмірковуючи про своє. – У всякому разі, Міолі на твоєму місці, точно впоралася б із дією і пересилила вплив ельфа. Ти, може, в цьому питанні недосвідчена. І тому я не розумію, як тобі вдалося визволити мого асура!