21

– Мі... – почала бабця, і аж гикнула, зрозумівши, хто перед нею, – ...олі...

Вхопившись за руку принца, я лише чесно плескала на неї очима.

– Що сталося?! – кинулася вона до нас, так сильно косячи на Нортена, що дивно, як косоокість не заробила. Мабуть, намагалася збагнути, чи я розкололася і що йому відомо. – І де Бахтіяр?

– Це все ельф! – випалила я. – Дикла... фаній! Він знову щось зробив із Бахтіяром через кров Мілени, і Бахтіяр накинувся на мене, а потім... все закрутилось, і він зник!

– Зник? – стукнула бабця щелепою так, що цього разу я злякалася за її зуби.

У відповідь я лише розвела руками:

– Як таке можливо? Чому якийсь ельф зміг віддавати накази рабові, а мене він не слухав?

– Ельфійські штучки, – пробурчала бабця. – У ельфів із асурами магія близька. Щось намудрив. Але навіть із кров'ю Мілени він не зміг би його звільнити!

– Я не знаю, куди Бахтіяр подівся...

– Я більше не відчуваю його! Мене позбавили раба, а знаєте, скільки я за нього віддала! – вирувала бабця, і я не змогла стримати посмішки.

Бабця зовсім розлютилася:

– Чого ти посміхаєшся, дурне дівчисько! Гадаєш, примчить тебе рятувати? Як же! Ще й порадіє, що у нашій родині проблеми. Ще й допоможе набідокурити! Ти хоч розумієш, у якій ми тепер небезпеці?

Слова бабці, зізнатися, пробрали. Бахтіяр, звичайно, милашка, але раптом це все лише вдала омана? Якому нормальному чоловікові сподобається на колінах повзати та біль терпіти? Хто не захоче помститися?

Одна надія, що я вже точно йому нічого поганого не зробила, навіть навпаки. Та ось, схоже, повертатися він не збирається.

– Які у вашій родині проблеми? – вичепив із бабчиної промови принц.

Та тут же прикусила язика. Ще раз оглянула нас уважно.

– Так біглий асур же, ваша високосте! – вклонилася, і одразу перевела розмову: – І де... кхм... ти була?

Бабця знову зиркнула на Нортена. Той виступив уперед:

– Я без тями від вашої онуки, сьєнара Б'Райт, – видав так щиро, що навіть я мало не повірила.

– Нортене... – пробурмотіла, нагадуючи, що мене й прибити можуть.

– «Сьєн», – прошипіла бабця, – і «ваша високість»!

– Міолі дозволено звертатися до мене на ім'я, – озвався Нортен. – А ще вона під моїм покровительством, і якщо ви вважаєте, що Міолі тут небезпечно, то я заберу її до себе.

– Це... це... не ганьбіть честь дівчини, ваша високосте!

Принц спалахнув синіми очима з такою крижаною гідністю, що баба схилилася мало не навпіл у глибокому реверансі:

– Ви гадаєте, я не маю честі та гідності і здатний зганьбити дівчину, яка мені дорога?

– Прошу пробачити, – пролепетала бабця.

– А тепер будьте ласкаві, лишіть нас.

Бабця суперечити не ризикнула, поспішила вискочити за двері. Які я одразу замкнула.

– Відпочивай, Міолі, – тихо промовив принц. – Постарайся трохи поспати. Зовсім без сну організму складно.

– Але королева, – пробурмотіла я. – Вона ж готова вбити мене...

– Не вб'є, поки ти під моїм захистом. Не бійся, я зможу тебе захистити. Вдягни-но...

Він витяг у себе з кишені черговий артефакт, зробив кілька рухів пальцями, наче зминаючи його, надаючи форму. Я знову бачила, як скручуються, сплітаються магічні потоки. І навіть, здається, щось схоже помітила вчора у довідниках...

Поки намагалася зрозуміти, на що саме воно схоже, в руках принца з'явилося невеличке витончене колечко. На вигляд золоте зі смарагдом, але насправді я пам'ятала, що спочатку воно не було ніякою каблучкою.

– Це захисний артефакт, він не дозволить нікому завдати тобі шкоди, і мені передасть, якщо ти опинишся в небезпеці.

Принц обережно одягнув каблучку мені на безіменний палець правої руки. Сам він навряд чи надавав цьому значення, але асоціації з мого власного світу та моєї країни спрацювали. Аж мурашки пробіглися

– Завтра вночі спробуємо розбудити маму. Є одна ідея, – прошепотів він, задерикувато посміхнувшись.

Ого! Я зацікавлено глянула, але принц лише торкнувся губами моєї щоки і вирушив назад у потайний хід.

Я нашвидкуруч сполоснулася, із задоволенням знявши тісне плаття. Після спробувала почитати, але втома зморила прямо над книгою – я ледь згадала, що потрібно зробити її прозорою та сховати під матрац.

А з самого ранку, або я навіть не знаю, як назвати цей час доби, бо зранку я тільки заснула. І проспала не більше двох годин. Коли мене знову розбудила мстива бабця, б'ючи у двері.

– Відкрий, Міолі! І не смій замикатися від мене! Я привела до тебе кравчиню, сукні підшити.

Довелося відчиняти. «Підшити» – означало спочатку в деяких містцях розпороти, а потім десь вставити додаткової тканини, десь просто обметати.

– Як це ви так, – прицокувала язком кравчиня. – Це хто ж так сукні пошив... груди зовсім не по мірці.

– У колишньої швачки руки криві, – озвалася Елен, так на мене зиркнувши, ніби це у мене вони криві!

Все в мене рівне! І гладке! І взагалі принцу, здається, до вподоби...

Бабця помчала на сніданок, забравши з собою Мілену. І поки кравчиня шила у вітальні, а Таяна їй допомагала, я все ж таки дістала книгу у себе в кімнаті. Шалено цікаво було з'ясувати, як же в Рутені стають драконами.

Спочатку розібратися було непросто: автори «Інструкції» явно не припускали, що їх читатиме незнайка з іншого світу. Тобто, багато речей начебто самі собою малися на увазі. Або спеціально замовчувалися.

Наприклад, я так і не зрозуміла, що таке Туманне Озеро, в якому, власне, і відбувається злиття. Озеро, над яким стоїть туман? Чи озеро, у прямому сенсі слова наповнене туманом?

І звідки беруться «драконячі яйця». Втім, самі вони були описані досить докладно: такі собі згустки енергії з особливими видами магічного плетіння замість шкаралупи.

Ось цим згустком і треба було опанувати, злитися з ним, зробити його частиною своєї сутності.

Я спішно гортала книгу в пошуках найважливішого, деякі розділи прочитувала, інші закладала нитками, взятими у кравчині, щоб повернутися до них пізніше.