20

Принц ідеєю зацікавився. Але збити себе з пантелику не дав.

– Спочатку мені потрібно позайматися. Вчора пропустив ніч. А надбання вже зовсім скоро. Все-таки не хотілося б згинути, не вивчивши якусь дрібницю, – хмикнув.

Наступні кілька годин ми штудіювали підручники та довідники.

«Батарейка» працювала відмінно, спати не хотілося. Нудно теж не було, скоріше навпаки. Я ніколи не уявляла, що з магії можуть бути такі наукові праці, як з фізики, наприклад. До речі, вони багато в чому схожі.

Незабаром я вже легко орієнтувалася у книгах. В мене взагалі гарна, майже фотографічна пам'ять. З дитинства швидко запам'ятовувала правила та схеми, хоча не завжди могла їх застосувати. Через що вчителі часто звинувачували мене у списуванні. А в мене просто пам'ять була відмінною, а бажання вчитися – не так вже й багато.

Втім, коли зрозуміла, чого хочу досягти в житті, і взялася за розум, вона ж, ця пам'ять, дуже мені допомогла.

От і зараз я сходу запам'ятала, де що знаходиться, і навіть багато заклинань могла вже перевіряти, не заглядаючи в текст.

Хоча заглядала, звісно. Мені теж не хотілося, щоб принц згинув. І тим більше, з моєї вини!

Нортен супроводжував усе це якимись знаками, пасами, рухами, спеціальними печатками, які складав із пальців. Я захоплено розпитувала, він пояснював, що і для чого потрібно – заразом повторюючи для себе. І із вподобою дивилася на магічні спалахи та складні різнокольорові плетіння.

За горизонтом зайнявся світанок, потім промені почали набирати силу, дісталися нашого даху.

– Час, – із жалем зітхнув Нортен, стомлено опускаючись на м'яку поверхню. – Потрібно відпочити кілька годин.

Він заходився збирати книги в сумку, я ж навпаки, піднялася трохи розім'ятися.

– Можна почитати? – запитала, взявши одну з них в руки.

«Перетворення на дракона: інструкції щодо набуття другої іпостасі».

Мені правда було дуже цікаво, як це відбувається!

– Добре, до ночі можеш погортати, – не став жадібничати принц.

– Від бабці сховаю під подушкою, – засміялася я.

Закривши сумку, принц підвівся.

– Це не обов'язково, – торкнувся каменя на корінці, і книга раптом зникла, хоч у руках я її відчувала. – Гадаєш, за п'ять років у мене не знайшли б «забороненої літератури»?

– А як включити? Я невидимі літери читати не вмію!

– Так само, – посміхнувся принц.

Взяв мою руку і повільно повів по корінці, поки пальці не торкнулися каменю.

Натискання – і книга знову перед нами.

– Вау, – видала я, піднявши на принца захоплений погляд.

Нортен А'Ратав виявився так близько. Все ще тримав мою руку, бентежачи.

Ніяково відступивши, я забрала її. Він одразу ж підхопив свою сумку і пішов до навісу, що ховав сходи від дощу та снігу.

– Про всяк випадок, я перший, – промовив, ступаючи вниз.

Я не заперечувала: ще не вистачало нарватися на когось у його покоях!

І, до речі, майже нарвались. Щоправда, коли ми вже з принцом були у вітальні і він сховав сумку з книгами за одними з дверей.

– Ходімо, проведу тебе, – промовив, повертаючись.

Я з передсмаком притискала до себе невидимі «інструкції», думаючи про те, що спати сьогодні точно не буду. Кивнула, і цієї миті двері з приймальні, яка безпосередньо межувала з коридором замку, відчинилися. У них ковзнула дівчина в легкому одязі – я навіть сказала б, на межі пристойності!

Облягаюче, подекуди напівпрозоре плаття. Чорне волосся, пишні форми, пухкі соковиті губи... На піднос у руках я навіть не звернула уваги – бо на всі очі дивилася на рабський нашийник!

– Хто ти? – видав принц, звузивши очі.

– Мене звати Заміра, – дівчина поставила піднос на найближчий столик і вклонилася так, що нам з принцом перепало сумнівне задоволення оглянути глибини її декольте. – Ваша нова рабиня.

– Матінка постаралася? – підняв брову принц.

Дівчина злякано глянула на нього, після вирішила спритно опуститися на коліна і схилитися до підлоги, сподіваючись уникнути царського гніву.

– Встань, – промовив принц, кинувши на мене дивний, нечитаємий погляд.

Тільки зараз я виявила, що вп'ялася в книгу похолоділими пальцями і ледве стримую гнів з обуренням.

Ні, я не мала ілюзій, він гранично ясно озвучив позицію щодо власної свободи... І обурюватися не було на що: принц чесно пояснив, для чого я йому потрібна. І все ж у глибині душі чомусь не хотілося бруднити той образ, який склався в моїй голові, всякими чоловічими оргіями. Тим більше із безправними рабинями.

– Запам'ятай перше правило, – промовив Нортен, тільки-но дівчина боязко піднялася. – До моїх покоїв не можна входити без мого особистого дозволу, і тим більше, поки я не покликав. Розумію, що зараз ти пройшла сюди завдяки клопотанням королеви, і не покараю. Але більше цього не повторювати.

– Як накажете, ваша високосте. Я у будь-який час до ваших послуг... – прозвучало так спокусливо, що якби я була чоловіком, одразу ж зацікавилася б її «послугами».

Такою ж спокусливою ходою дівчина попрямувала до дверей і зникла за ними.

– Отже, королева вже прокинулася? – пробурмотіла я, бо це було другою, не менш сильною емоцією. Все ж таки я дуже хотіла б її розбудити!

– Схоже на те, – озвався принц.

Виправдовуватися чи щось пояснювати не став, і не витримавши, я таки обурилася:

– Ось все у вас чудово, тільки це чортове рабство... як можна?!

– А у вас нема рабства? – поцікавився принц.

– Давно вже зжили, – обізвалась я. – Життя та свобода людини безцінні. Як можна змушувати когось ставати чиєюсь власністю?

– Більшість рабів – ті, хто надто небезпечні, щоб залишати їх без нагляду. Нашийник – це свого роду альтернатива в'язниці. Відпрацювання та перевиховання. За неможливості нашкодити.

– Заміра, мабуть, дуже небезпечна! – пирхнула я саркастично.

– Мама мріє відірвати мене від Міолі, – хмикнув принц, ще й підморгнув! – Але їй це не вдасться!