18

Від жаху я на кілька митей втратила дар мови, не уявляючи, що відповісти. Але принц, схоже, розцінив це як небажання відповідати. Тому додав ще холодніше:

– Ти не Міолі. Я давно вже помітив щось дивне... але тепер бачу ясно. Ти схожа на неї, але інша.

Боги! Що ж мені робити? Адже Бахтіяр врятує мене? Чи просто згвинтить кудись подалі, щоб не потрапити бабці на очі? А то й мститися почне...

– Не можу... – пробурмотіла я, згадуючи всі погрози бабці. Хто знає, як відреагує високість? Раптом зараз зміниться і відправить за ґрати?

Нортен узяв мене за плечі, і я підвела до нього погляд.

– Чому? – запитав вимогливо.

– Еллен... вб'є мене, – пробурмотіла. Серце билося як божевільне.

– Якщо Міолі в небезпеці, я маю це знати. Де вона?

Я все ще мовчала, боячись відповідати. Збиралася з духом, бо, мабуть, краще довіритися принцеві, ніж, як і раніше, залежати від забаганок бабці. Яка точно визнає в мені зовсім не Міолі!

І сподіватися, що Бахтіяр відіспиться, відновиться і повернеться за мною.

– Міолі в небезпеці? – спитав Нортен м'якше, вдивляючись у мої очі.

Мої груди важко здіймалися, і його зіниці дивно пульсували.

– Ні, – озвалася. Потім трохи спохмурніла. Я гадки не мала, де зараз Міолі. Чи повернулася в мій світ, чи щось сталося і Бахтіяр намагається витягти її з якоїсь передряги. Тому тихо додала: – Сподіваюся...

– Розкажи мені правду, і я обіцяю не завдавати тобі шкоди. Я маю розуміти, що відбувається.

– Мабуть, – зітхнула я, здаючись. – Ти... ви... знаєте ж про переміщення між світами?

Принц кивнув, наче й сам уже здогадався.

– І про обмін душами між двійниками? – запитала з надією.

Нортен підняв брову.

– Трохи більше тижня тому мене висмикнули з мого світу в тіло Міолі.

– Навіщо? – похмуро уточнив принц, не прибираючи рук з моїх плечей, не відпускаючи мого погляду.

– Вони вирішили, що ти закоханий у Міолі і це заважає тобі одружитися з Сіммюнюель. А побачивши мене, без дії її чар, одразу ж прозрієш.

Принц хмикнув:

– На мене не діють ніякі чари. У тому числі й природні чари Міолі.

– Але, – озвалась я з подивом, – чому тоді всі в цьому такі впевнені?

– У цьому й був наш із Міолі план. Я вдаю, що під дією її чар. Як тільки... нам перестане це бути потрібно, я, як ти висловилася, прозрію і ми з Міолі залишимося друзями. Хто – «вони»?

– Моя бабця Еллен та твоя мати. Хоча голос, який я чула, був не такий молодий, як у неї. Чи могла це бути твоя бабуся?

– Вона померла три роки тому. Чому ти впевнена, що саме моя мати... у змові?

– Бабця сказала, що королева вб'є Міолі, якщо та заважатиме їй одружити тебе. Ось вона і сховала кохану онучку, а мене прикликала розбиратися і... кхм... відважувати тебе.

Спохмурівши, принц на якусь мить замислився. Потім знову посміхнувся:

– Не сказав би, що тобі це вдається. Відколи побачив тебе верхи на асурі, ти займаєш надто багато моїх думок.

Розгубившись, я почервоніла.

– До речі, – додав Нортен, – один з них скоро чекатиме нас у саду на даху. Як ти й просила, учора я зазирнув до них, хотів з'ясувати, чому вони назвали тебе «нашою».

– І коли ти все встигаєш... – пробурмотіла я.

– Розкажи, що з тобою сталося, у всіх подробицях. І... – очі його блиснули цікавістю, – про свій світ розкажи. І ми можемо вже розпочати підзарядку.

– У моєму світі немає магії. Моє тіло... може бути не пристосоване для цього.

– Дурниці. Якби в тобі не було магії, тебе не змогли б обміняти. І вже точно переправити сюди у власному тілі. Не бійся. Я простежу, якщо раптом стане недобре – одразу ж відключимо.

– Але... навіщо це? Я зовсім не розумію, не спілкувалася з Міолі і гадки не маю, для чого вона тобі потрібна.

– Спочатку ти розкажеш усе, що знаєш, – хитро відповів принц. – Потім мої секрети. Хочу переконатись, що тобі можна довіряти.

– Хочеш, щоб я була повністю у твоїй владі, – зітхнула я, не знаючи, сердитися чи розчулюватися. Подобався він мені, і здається все більше.

– Звучить привабливо, – промовив Нортен тоном, від якого кров знову прилила до моїх щок.

– Ваша наречена не схвалила б, ваша високосте, – постаралася звести я все на жарт. Але принц озвався несподівано серйозно:

– Одруження на Сіммюнюель не входить до моїх планів. І я дуже розраховую, що в цьому ти будеш на моєму боці.

– Я й так на твоєму боці, – зітхнувши, визнала я. – Мені ця стерва теж не подобається. І такої кабали я тобі не бажаю.

Принц посміхнувся, з певним подивом, ніби не чекав такої відповіді.

– Хоча цей союз може бути важливим для Рутени, – додала я.

– Мене поки що не переконали, що він справді важливий. А одруження до моїх планів не входить взагалі.

Ну, зрозуміло. Охочих зігріти ліжко принца, напевно, кожна друга в королівстві і за його межами. І який чоловік не користувався би своєю свободою?

Серце неприємно стиснуло. І водночас я була рада, що принц чесно це озвучив. Зрештою, мені додому треба. І зовсім ні до чого залишати тут серцеві прихильності.

Нортен відпустив мене і попрямував до крісла. Щось зробив, ніби встромив вилку в розетку – і за спинками засвітилися два барвисті кристали.

А я стояла і милувалася його рухами. У простому одязі він виглядав ще сильнішим і водночас гнучким. М'язи чудово слухалися його, кожен жест викликав у мене в душі дивний щемливий відгук.

– Це магічне підживлення, – пояснив, і я моргнула, відриваючись від споглядання. – Зловживати не варто, але кілька разів абсолютно небезпечні.

– Організм, напевно, зношується від таких струсів...

– Зовсім ні. Просто наповнюється додатковою енергією. Не черпає її зі своїх ресурсів, а бере з магічних накопичувачів. Мозку потім потрібно менше часу на сон та перезавантаження.

– Нумо спробуємо, – зітхнула я.

Принц посадив мене в одне з крісел, і всі ці трубочки і проводочки одразу ж ніби живі сколихнулися, обплели мене – руки, ноги, тулуб.