16

Не вляпатись мені на диво вдалося. Хоча б тому, що ні Нортена, ні кузена за столом не було. Лише його високість Іраклій наблизився, щоб дізнатися про здоров'я моєї сестрички.

Бабця метала блискавки, королева виглядала роздратованою.

Принцеса, до речі, теж не явилася, а по блакитних фізіономіях ельфійських короля і королеви вичитати нічого не вдалося. Тому до кінця обіду мене займало лише одне питання: чи не намагається вона там зараз спокусити мого принца?

І скільки я не вселяла собі, що принц не мій, а, взагалі-то, її, не могла викинути з голови... невже ревнощі?

Скоріше, почуття справедливості. Не хотілося мені, щоб такий скарб дістався самозакоханому стерву.

І, якщо чесно, тільки роздратована морда королеви Олліен давала привід сподіватися, що все не так весело, як їй хотілося б. Значить, його вперта високість зайнята чимось іншим... або навіть банально відпочиває після бурхливої ночі. А її неприязну високість... можливо, батьки посадили під домашній арешт. Щоб не паплюжила честь Ельфяндії.

Після обіду я боролася зі спокусою, щоб не вирушити до принца. Запевняючи себе, що не заблукаю в потайному ходу і знайду потрібні приховані двері.

І навіть привід вигадала: заклинання для звільнення асура.

Але гнівний погляд бабці Еллен змусив мене передумати і бігти до своїх кімнат, захищати від її гніву цього самого асура.

До бабиного смутку – а може навпаки, радості, – за мною ув'язалася руда високість. Нанести візит ввічливості, особисто переконатися, що з милою сьєною Міленою все гаразд.

Тому бабці залишилося лише тихо шипіти на Бахтіяра, щоб не надумав прогуляти бал, а задоволеній Мілені запевняти вухатого принца, що їй вже набагато краще, і на вечері з балом вона обов'язково буде.

Потім я викладала Мілені, а заразом і Валлі з Таяною, ази макіяжу. Зробила з Мілени таку красуню, що вона навіть забула йоржитися на мене. Ледве встигла впорядкувати себе, коли принц зайшов за нами.

Точніше, принци. Тому що руда високість теж приспіла, щоб особисто доставити сьєну в залу.

Бал поєднувався з вечерею-фуршетом, і цього разу Нортен не відходив від мене. Ми відкривали перший танець, потім він повів мене до столів, проігнорувавши принцесу ельфів.

І не сказати, щоб мені це не було приємно!

– Ммм... навіщо вас мама кликала? – промовила я, коли ми набрали закусок на тарілки і вийшли в парк.

– Розпитувала про те, що сталося з Сіммюнюель, – трохи спантеличено відповів принц. Озирнувся, щоб переконатися, що нас ніхто не чує, і тихо додав: – Зізнаюся, я думав, вона дала благословення на цю... гм... спокусу. Але мені здалося, вона сердита і незадоволена. Тільки не можу зрозуміти чим.

Він ледве примружився, задумливо дивлячись у далечінь і забуваючи жувати. Ну а я не забувала, підживлювала тіло Міолі і сподівалася надати її фігурі спокусливих форм. Таких, як у мене. Над якими я дві години двічі на тиждень у залі пашу!

– Знаєш, вона не завжди була такою, – задумливо додав принц, схоже, все ще розмірковуючи про королеву. – Стала після смерті бабусі. Та була тією ще відьмою, і тепер маму... не впізнати.

У мене аж мурашки пробігли спиною. Згадався старечий голос, який чула в ніч, коли все почалося.

Я навіть смикнулася, чомусь бажаючи розповісти про це Нортенові. Але вчасно схаменулась, відвернулася.

– Чую я, непростий це порошок, – промовив принц, змахнувши задумливість. І потягнув мене вглиб парку разом із тарілками. – Раніше не чув ні про що подібне.

– А Мілена тут до чого?

– Може, отримавши таку зброю в руки, ельф вирішив розважитись, – знизав плечима принц. – Ось з'ясують дізнавачі, як саме він діє, можна буде щось точніше сказати. Ти помітила реакцію принца Іраклія? Він явно зрозумів, що сталося, і не був задоволений.

– Є надія, що не всі ельфи гівнюки?

Принц глянув на мене, і я вкотре прикусила язик. Ну не вчили мене спілкуватися у вищому світі! Не росла я серед аристократів! Але лише мило посміхнулася.

Нортен увійшов до однієї з альтанок. Поставив тарілки на столик і збирався було сісти на лаву, як раптом схаменувся:

– До речі! Я обіцяв тобі заклинання. Тримай, – додав, дістаючи з кишені складений у кілька разів аркуш паперу. – Тобі збрехали: твоя кров теж може звільнити асура. Якщо рабська печатка налаштований не на одного господаря, а на сім'ю по крові, може звільнити будь-який носій крові.

Я розгорнула листок і вдивилась у рівний, впевнений почерк із деякою кількістю королівських завитків. Бідолашного принца, мабуть, вчили так спотворювати... вибачте, прикрашати літери.

– Ритуал простий, я описав схематично.

Серце стукнуло. Отже, я зможу звільнити Бахтіяра! Ох, треба буде підготуватися.

– Хіба може бути так просто? – пробурмотіла, в глибині душі злякавшись, що в мене нічого не вийде. Адже я не маю ніяких магічних умінь! Міолі має, а я – ні! Хоча... я в її тілі...

– Це не було просто, – хитнув головою принц. – Мені довелося навідатися до бібліотеки Академії та розшукувати там. На асурах лежать спеціальні складні печатки.

Ох, аби бабця нічого від себе не додала!

– Дякую, – кивнула я, і навіть у пориві обійняла його.

Принц знову здивовано підняв брову, але стиснув моє плече у відповідь.

Після того повернувся до їжі, а я не могла придумати, куди б прилаштувати листок. Кишень у сукні не було, довелося пхати колючий папір у бюстгальтер.

– Сьогодні вночі нам ніщо не повинно перешкодити, – прошепотів принц, знову уважно озирнувшись. – Часу лишилося зовсім мало.

– Добре, – кивнула я, намагаючись не видавати незнання. – А що... з Сіммюнюель?

– Матінка була не надто задоволена її витівкою, тож поки що насідати припинила. Я натякнув їй, що можу і батьків принцеси ввести у курс. Загалом, цей напрямок поки що нейтралізований.

Якийсь час ми жували в тиші, і я ніяк не могла стримати безглузду посмішку. Скільки не нагадувала собі, що не за тим бабця мене притягла і не за те додому відправить.