14

Даремно він не вирішив спочатку заглянути у свої таємні щілинки. Втім, схоже, принц чудово знав, що робить.

Двері відчинили досить швидко, і ми з його високістю безперешкодно пройшли всередину.

Там виявилася ще одна охорона. Видимої зброї в їхніх руках теж не було. Проте шлях вони заступили, витончено перетекли прямо на прохід. При цьому викликаючи відчуття сили, здатної дати відсіч та захистити свого принца.

– Пропустіть! – наказав Іраклій, виходячи нам назустріч із далеких кімнат, яких тут було помітно більше, ніж у того ж Діклофосу.

Покої принца на диво відрізнялися від покоїв його двоюрідного брата. Хоча рослинність біля однієї зі стін також вилася по всіх приміщеннях – принаймні, наскільки я могла роздивитися. Але вона здавалася помітно пишнішою, зеленішою і прикривала всю стіну. За одними з прозорих дверей виднівся шматочок блакитного басейну. Килими на підлозі виглядали дуже схожими на траву. Замість стелі, здавалося, вмонтували справжнє блакитне небо.

Магія, не інакше.

– Ваша високосте, ваше сіятельство, – чемно привітався з нами рудий ельф.

Моє тіло само собою схилилося у реверансі. Принц Нортен лише кивнув, не виходячи за рамки етикету, але й не дуже випромінюючи люб'язність.

– Фьорн Жилібертій сказав нам, що ви привели до себе с'єну Мілену Б'Райт... – почав мій принц досить суворим тоном. Однак ельфійський син ледь схилив голову, приклавши руку до серця, і вклинився в невелику паузу в промові опонента.

– Прошу пробачити мого дорогого кузена, – промовив квітчасто. – Він захопився прекрасною сьєною, і навіть припускає, що знайшов у ній свою єдину.

– Припускає? – підняв брову Нортен.

– Вдалині від дому ельф не завжди може зрозуміти це одразу.

Здалося, він чогось не домовляє, проте ельфійська високість раптом обернулася до мене.

– На жаль, вашій сестрі стало погано, і мені довелося забрати її.

– Від чого ж це їй стало погано, ваша високосте? – промовила я, дуже намагаючись, щоб не випромінювати сарказм.

– Не можу судити. Коли я прийшов, то їй уже було недобре.

– А відвести в її покої ви не зволили? – вирвалося швидше, ніж я встигла нагадати собі про повагу та ієрархію.

Втім, принц, який і до цього приділяв нам з Міленою увагу, лише мило посміхнувся.

– Мені хотілося переконатися, що з дівчиною все гаразд. Їй уже набагато краще, – він повів рукою, запрошуючи нас углиб своїх покоїв. – Запевняю, жодна волосинка не впала з її голови.

– А не з голови? – пробурмотіла я.

Обидва принци схрестили на мені погляди, в яких явно читався подив. Хоча мені здалося, смішинки там теж майнули.

Може, й справді здалося. Я прикусила язик, нагадуючи собі, що не вдома і подібні жарти їхнім високістям навряд чи до душі.

Ми пройшли прохідною залою і потрапили до однієї з сусідніх кімнат, де на дивані лежала Мілена.

У сукні – тільки корсет трохи розстебнутий. Ух, особисто я цю зброю для тортур натягувати не збиралася! Але їй, схоже, дуже хотілося, щоб усі помітили, що талія в неї осина.

Дівчина лежала така бліда, злякана. Очі великі, передпліччя чомусь забинтоване.

– Мілено! – кинулася я до неї, не стримавшись.

Вона трохи спохмурніла, покосилася на мене. Але зненацька подалася назустріч, навіть обійняла у відповідь.

– Що це? – торкнулася я пов'язки.

– Сьєна поранилася, – озвався принц.

– Коли? – нахмурилася я.

– Не пам'ятаю, – злякано прошепотіла вона. – Нічого не пам'ятаю... тільки як Бахтіяр увірвався.

Це було дивно з огляду на охорону. Мабуть, скористався асурськими штучками.

Ми з принцом перевели погляд на ельфа, але той лише розвів руками:

– У сьєни Мілени вже був поріз, коли я побачив її, а я з'явився майже одразу, тільки-но фьорн Жилібертій завів її у свої покої. Не турбуйтеся, поріз невеликий, я все обробив, за кілька днів від нього нічого не залишиться.

– Ви теж планували запросити її прогулятися лісами? – саркастично попитала я.

Ельфійський принц кашлянув з деяким збентеженням, мій – трохи розширив очі, чи то подаючи мені знак мовчати, чи то дивуючись нахабству.

Ох, сподіваюся, я тут не нав'язую чужоземному гостеві свою сестру за дружину, чи того краще – коханку?!

– Сьєна мені дуже сподобалася, – все ж таки відповів рудий, – тому я взяв її під своє заступництво.

– Сьєна знаходиться під моїм заступницством, – суворо глянув на Іраклія Флуорінія принц Нортен. – Ви знали, що ваш кузен планує привести її до своїх покоїв, тим самим зганьбивши честь дами?

– Ні, – незворушно озвався рудий. – Я йшов до двоюрідного брата з іншого питання, і застав сьєну випадково.

Декілька миттєвостей вони свердлили один одного поглядами. Так-так, вухастий, ми повірили. Взагалі на людських вухах локшина тримається гірше, ніж на ваших довгих і гострих!

– Не хотів образити гостинних господарів палацу, – таки відступив рудий.

– Ми забираємо її, – промовила я рішуче.

Раптом згадалася наречена принца, сестра рудого ельфа. Цікаво, чи Нортен вирішить повідомити Іраклію про її витівку?

Але принц не збирався нічого з'ясовувати з ельфом, принаймні зараз. Лише кивнув, підтримавши мої слова.

Чоловіки навперебій подали руки Мілені. Та порозовіла, задоволена увагою одразу двох принців.

Я обережно зав'язала її шнурівку, не перетягуючи корсету.

– Ще раз приношу вибачення за свого двоюрідного брата, – промовив ельф, причому його погляд і голос здавалися досить щирими. – Такого більше не повториться.

– Дуже на це розраховую, – озвався Нортен.

Можливо, він хотів відвести мене та Мілену назад таємним ходом, куди шмигнули б за першої ж нагоди. Щоб поменше мелькати в коридорах. Але руда ельфійська високість наполягла на тому, щоб проводити нас.

Слідом ув'язалася його охорона.

Проте не встигли зробити й кількох кроків, як біля покоїв темноволосого кузена нам назустріч вирулили бабця Еллен разом із королевою Олліен!