13

– Тихіше, Міолі, це я, – прошепотіла постать голосом принца Нортена А'Ратава. – Як ти... що ти тут... щось трапилося?

– Ти... е-е-е... ви вже розібралися з охороною?

– Ага, відправили порошок на магічну експертизу. Як ти відчинила камін? – очі принца звузилися і дивилися так, що мені стало не по собі.

– Ну мусить він якось відчинятися, – знизала я плечима. – Оглядала, обмацувала, і знайшла. Це Мілена, Норт... ен... ваша високосте. Вона не в кімнатах, і я боюся... Бахтіяр пішов шукати, але ж він раб... що він може? Я боюся, ельфи, вони так на неї дивилися...

Я підняла погляд на принца, раптом сумніваючись, як він сприйме. Може, тут це в порядку речей?

Але судячи з високості, нічого подібного в порядку речей не було. Він стиснув губи. В очах майнула досада – мабуть від того, що вдруге зривається...

Що саме? Я уявлення не мала, навіщо я йому потрібна. Єдиний варіант, який спадав на думку, начебто не трапився. А більше й вигадати не було чого.

– Ходімо, – рішуче промовив Нортен і повів мене зовсім іншим відгалуженням таємного ходу.

На цей раз ми пройшли кількома вузькими драбинками, видовбаними прямо в товщі стін, піднявшись на поверх. І теж загальмували біля оглядового отвору.

Обличчя принца спохмурніло, зуби стиснулися, очі звузилися.

– Що там? – прошепотіла я і спробувала зазирнути в щілину, мимоволі посунувши його високість.

Втім, високість невдоволення не виявляла і все більше здавалося мені «своїм» парубком. Було з ним якось спокійно. Я раз у раз забувала висловлювати дурну повагу – а він і не заперечував зовсім.

Крик ледь не зірвався з моїх губ. Напевно, тільки завдяки дитбудинковому минулому, коли будь-які вилазки ми змушені були здійснювати тихо, щоб не попастися, я абияк впоралася з собою. Побоялася, що вухатий може почути.

А саме він панував у цій кімнаті. Грізно нависнувши над Бахтіяром.

Раб стояв навколішки, пов'язаний червоними вогняними нитками. Здавалося, вони справді горять!

Його м'язи бугрилися, очі люто виблискували – і все ж у чортова ельфа виявилася якась влада... над нашийником! Я ясно бачила червону смугу навколо шиї. Бахтіяр ледве дихав, постійно задихаючись і закашлюючись.

Мені не було видно обличчя Діклофосу, але вся його поза виглядала напруженою. А синці на тілі Бахтіяра казали про те, на кому зривав злість паршивий кузен.

Я спробувала оглянути кімнату, але Мілени не побачила. Ельф же, продовжуючи зривати сказ, з усієї дурі бив раба ногою.

– Рабство – це огидно! – стиснувши кулаки і ледве стримуючи сльози, я глянула на принца.

Мені надто добре було знайоме це почуття безпорадності, коли хтось старший і сильніший за тебе вважає себе в праві тебе покарати. Але я знала, що вирвусь, що сама зможу розпоряджатися своїм життям...

Хм. Якщо не брати до уваги відьом, які це саме життя намагаються перекроїти по-своєму!

Я боязко глянула на принца, не знаючи, як він сприйме слова, що зірвалися з вуст.

– Нарешті впізнаю Міолі, – хмикнув Нортен, дивлячись на мене несподівано м'яко.

Потім знову зазирнув у щілину.

– Він асур? – запитав, ніби зіставляючи щось.

– Це має значення? – уточнила я обережно.

– Це для нього ти просила дізнатися, як можна зняти рабську печатку з асура? – промовив принц з виразом обличчя, в якому нічого не можна було визначити.

– А т... ви дізналися? – так, я відповіла питанням на запитання, тому що гадки не мала, що і для чого з'ясовував мій двійник. Сподіваюся, принца це не розлютить.

Нортен глянув на мене своїми синіми очима так, що сотні крижаних піщинок просочилися під шкіру. Всередині райдужок знову сипнули золотисті іскри. До чого ж гарне видовище!

У його обличчі щось промайнуло – здалося, він зараз почне висувати умови, мовляв, спочатку мої питання – потім подумаю, чи відповідатиму.

Однак високість стервозністю не відрізнялася і, на мою величезну радість, вередувати не стала.

– Дізнався. Навіть виписав. Зараз із собою не взяв, потім віддам. А ось яким чином ельф на нього впливає... – додав задумливо.

З-за дверей пролунав крик.

– Поспішимо, – пробурмотіла я нервово.

Чомусь чекала, що принц зараз, як справжній мачо з голлівудського бойовика, виб'є з ноги двері – точніше, проб'є стіну, – приставить меч до горла ельфа.

Але, по-перше, меч у палаці він не носив – ніхто не носив. По-друге, чомусь шмигнув далі по ходу, ще кудись звернув і вибрався з-під гобелена у звичайний коридор замку, освітлений світильниками.

Поки я міркувала, чи стане він псувати стосунки з ельфами через якогось раба, принц наблизився вже до нормальних, не потаємних дверей у покої Діклафанія. Постукав, штовхнув стулку, яка, звісно, виявилась замкненою. І одразу голосно вигукнув:

– Принц Нортен А'Ратав, будьте ласкаві відчинити, фьорн Жилібертій.

Кілька хвилин стояла тиша. Після фьорн все ж таки зволив – двері відчинилися, і мені залишалося тільки дивитися на всі очі, наскільки перетворився милий блондинистий принц!

Тепер перед нами був майбутній правитель, який так вільно увійшов до чужих кімнат, що одразу ставало зрозумілим: все тут належить йому.

Широко розправлені плечі мимоволі навіяли думки про перевертнів. Сині очі не здавалися м'якими та світлими – швидше в них відбивався морський ураган.

Ельф схилився, вшановуючи ієрархію, принц ледь кивнув, проходячи вглиб, і зупинився перед Бахтіяром. Я теж просочилася за ним.

В очі кинулися широкі вікна, зелені шовкові шпалери та безліч рослин, висаджених біля однієї зі стін прямо у підлозі. Видно, покої для дорогих гостей готували заздалегідь.

Кімнат у ельфа було більше, ніж у нас із Міленою – принаймні внутрішніх дверей точно. Асура він тримав у наступній за першою вітальнею, але не в спальні. Втім, Нортен чудово тут орієнтувався і одразу ж пройшов куди треба.