9

– Ви про Шарама? – озвався принц.

– Вам видніше, – мило посміхнулася я.

– У нього екзамени в Академії, – принц знову нагородив мене дивним поглядом, і тут же прилетів пильний від бабці навпроти.

Ширина столу не дозволяла їй чути наші тихі перемовини, але стара відьма явно чуяла недобре. Або боялася, що витівка одгукнеться їй боком.

Між іншим, я теж цього боялася, бо це одгукання явно зачепить і мене.

Принц трохи помовчав і тихо прошепотів на вухо:

– Шарам зізнався, що це він тобі знайшов адресу асурів, довелося неабияк потрясти людей батька.

Мої очі, напевно, розширилися. У-у-у, і хто в нього батько?! А від свійського «тебе» мене просто струмом пробило!

Нортен явно чекав моєї відповіді, але я зовсім не уявляла, що сказати. Взагалі не могла зрозуміти, що тут відбувається. Краще б бабця дала мені поспілкуватися наодинці з Міолі! Може, тоді я не борсалася б, як сліпе кошеня.

Королева схилилася до сина, щось прошепотіла. Той відповів різко, явно заперечив, але мені чутно не було. Поруч Мілена голосно щебетала з одним із ельфів, привертаючи темні погляди ельфійського кузена навпроти.

Відвернувшись від мами, принц завів розмову ні про що, більше не торкаючись теми асурів. Втім, його постійно відволікали юні дівчата, які намагалися щось спитати у його високості. Іноді прямо через весь стіл.

На десерті, з ягід та збитих вершків між іншим, я вже відверто жадала якнайшвидше втекти з цього строкатого збіговиська, де неможливо було ні поговорити нормально, ні просто мовчки пожувати.

– Дорогий, – промовила королева-мати, підводячись і звертаючись до принца Нортена.

Всі як по команді схрестили на тарілках виделки з ножами, закінчуючи трапезу, незважаючи на те, скільки і чого там залишалося.

Не втримавшись, я таки сунула в рот останню полуничку, ледь не подавившись під гнівним поглядом бабці Еллен. І, нашвидкуруч прожувавши, поспішила небезпечну ягоду проковтнути.

Корольова тим часом, зиркнувши по мені поглядом, але не подавши виду, що помітила, продовжувала промову. Ну, в принципі, вона ж знає, хто я. Чи та друга відьма таки була не королева? Аж надто голос не схожий.

–...приділіть увагу нашій почесній гості, її найсвітлішій високості принцесі Сіммюнюель, проведіть екскурсію по нашому палацу та садам.

Принц метнув на матір гнівний погляд, одразу викликавши мою повагу. Схоже, ця розмова у них уже відбулася наодинці. І схоже, на відміну від свого тюфячкового татуся, принц цілком здатний був протистояти волі деспотичної матусі.

І тим складніше мені буде відправити його до рук ельфійської красуні.

Між іншим, і справді красуня. Очі величезні, вії наче накладні, від помаху аж тіні по щоках. Вузький породистий ніс, пухкі соковиті губи. Чого ще мужику треба-но?

Принц обернувся до мене, і я непомітно кивнула, тихо прошепотівши:

– Все нормально, я розумію.

Декілька секунд Нортен вдивлявся в мої очі. Потім усміхнувся з подякою.

Блін, може, треба було сцену ревнощів закотити? Вони точно мужиків відлякують.

– Авжеж, – відповів Нортен уже голосно, обдарувавши поглядом принцесу. – Буду радий показати сьєні Флуорінії палац.

Після тихо прошепотів мені:

– Зайду перед балом.

Ще й підморгнув, як старій добрій подрузі. Потім підвівся і попрямував до принцеси.

Гості теж почали підніматися, дякувати за вишукані страви, вихваляти кухарів та господарів.

Мілена на всю щебетала з ельфами, і в мені прокинулася старша сестра. Напевно, в королівському палаці їй ніщо не загрожує і хвилюватися нема про що. Але я не наважувалася залишити її без нагляду. Серце стискалося від застарілої болісної думки, що свою Міленку у своєму світі я не вберегла.

– Дозвольте проводити вас, світлі сьєни, – пролунав голос. Самовпевнений, чоловіка, який явно не звик до відмов. Того самого темноокого ельфа.

Він стояв перед нами, високий, оманливо-стрункий. Оманливо, бо під ельфійським нарядом відчувалися перекати сталевих м'язів. Від нього віяло силою та владою, і не виникало жодних сумнівів, що обрав «кузен» саме нас.

Мілена улещено вклонилася, я ж скупо усміхнулася, але відмовлятися не ризикнула. Тим більше, що бабця так само люто спостерігала з протилежного боку, обіцяючи найстрашнішу розправу.

Принц Нортен озирнувся на нас. Ледь нахмурився, але все ж потопав зі своєю синюватою жердиною в обхід володінь.

Дорогою до кімнат я дозволила Мілені відповідати на розпитування ельфійського кузена з ще одним навороченим ім’ячком Жилібертій Діклафаній. Навіть не уявляю, що з цього ім'я, а що прізвище. Судячи з того, що всі нащадки королівської сім'ї були Флуорініями, прізвища у ельфів все ж таки в ходу.

Діклафаній призначив нам по танцю на майбутньому балі, окинув уважним поглядом двері в наші покої, від якого одразу захотілося переїхати. Після мило і дуже люб'язно попрощався.

Почервоніла Мілена захоплено кружляла по вітальні, перебуваючи десь у своїх мріях. А я тут же потягла Бахтіяра до себе в спальню.

– Що ти знаєш про цього Жилібертія? – спитала тихо, озирнувшись на двері, щоб ніхто не підслухав випадково. – Окрім того, що він племінник королеви Сантанель.

– Мало що знаю, – розвів руками раб, за традицією сідаючи на підлогу. Між іншим, ця безглузда традиція вже починала злити. – Але можу спробувати зчитати його.

– Зчитати? – перепитала я.

– Асури можуть читати інші, більш... ммм... щільні раси. Емоції, іноді думки, навіть спогади. Мій дар не такий сильний, як у чистокровних. До того ж пані Еллен наклала заборону його використати. Але якщо це необхідно для безпеки вас та пані Мілени, я можу спробувати.

– Тобі за це нічого не буде?

Бахтіяр філософськи знизав плечима.

– Тоді поки що не треба. Якщо припече, читатимемо. Розкажи краще, що ти знаєш про декого Шарама. Він друг принца?

– Шарам Р'Санар? – задумливо перепитав асур. – Син Сатара Р'Санара, командира королівської охорони. Майбутній особистий охоронець його високості. І так, друг дитинства.