7

Кілька днів до балу бабця разом із Бахтіяром проводила моє навчання.

Між іншим, до чого ж він чудово танцював! Рухливість, грація, пластика, здається, була буквально прошита в його генах – або що там є у асурів.

І я просто насолоджувалася цим. Дуже намагаючись, щоб бабця не помітила. Бо ще притягне когось іншого на мої тренування.

Тіло згадувало танці та реверанси, мозок швидко адаптувався до незнайомих раніше назв. А я все обмірковувала.

Усім тут заправляє королева. Схоже, короля міцно і безповоротно запхала під підбор. Розуміти б, що принца більше пройме. Дівчина, яка непритомніє – або навпаки, язвить та намагається і його під каблук загнати.

Так і не дійшовши висновку, я вирішила спочатку поспостерігати за ним у палаці та в родинному колі.

Таяну Бахтіяр привів до мене одного вечора, і я передала їй хустинку із загорнутими в неї грошима.

– Ох, пані, – розчулилася дівчина. – Не треба, що ви... я ж...

– Треба, – посміхнулася я. – Вірність – це те, що я найбільше ціную у людях.

Хм... сподіваюся, Міолі теж.

– Якщо вийде, намагатимусь взяти тебе на бал, – попередила.

Очі дівчиська розгорілися. Втім, як це зробити, я поки не знала. Щоб уваги не привернути.

У день перед балом бабця випустила мене на вулицю. Трохи познайомитись із передмістям. Разом із Міленою – та й Таяну з собою захопили. У бабці не питаючись.

Бахтіяр та кілька охоронців теж були присутні, йшли трохи віддалік, але пильно за всім спостерігали.

Ця прогулянка зовсім не була схожа на вилазку з Таяною. Ми пройшлися головними пам'ятками. Бахтіяр примудрявся так сплести розмову, щоб я розуміла, що де знаходиться, але могла не виявляти незнання.

Мілена косилася на нас невдоволено, проте причин я зрозуміти не могла. Таяна ж тішилася так щиро, що я теж усміхалася.

Цього разу ми не зустріли принца, ні у справжньому вигляді, ні у фальшивому. Асури теж на шляху не траплялися, хоча, зізнатися, я побоювалася якогось переслідування. Хтозна, з яких причин вони мене присвоїли.

Увечері під час вечері бабця благословила нас на бал, завуальовано даючи зрозуміти, що я готова.

– Бахтіяр буде з вами, – додала сьєнара.

– А ти? – здивувалася я.

– Я вже скільки разів повторила, – сухо підібгала вона губи, – що всі аристократи звертаються один до одного на «ви», хоч би якими близькими родичами вони були!

– Вас, сьєнаро, у палаці не буде? – єхидно поцікавилася я.

– А мені відвели інші покої, – не менш єхидно відгукнулася бабця. – Усю молодь розмістили в одному крилі, а нас, старих, в іншому. Щоб ви не заважали нашому слабкому здоров'ю. Вгадай, чия була ідея?

Якщо мого... тьху ти, якщо місцевого принца – то він дуже навіть непоганий. І мамі здатний протистояти, що теж плюсик на його користь.

– Але не вважайте, що не буду за вами наглядати!

Прозвучало як загроза. Але я лише мило посміхнулася. І, наважившись, повідомила:

– Я візьму з собою Таяну.

– Помічницю куховарки? – здивувалася бабця. Глянула на мене з підозрою: – Чи не носить вона тобі їжу потай?

Ледве утримавшись від погляду на того, хто всі ці дні не давав мені померти голодною смертю, я озвалася:

– Мені потрібна служниця.

– І Міолі постійно з нею про щось шушукалася, – невдоволено простягла бабця. – У тебе є раб!

– Але ж він чоловік, – з подивом відповіла я.

– Він не чоловік, він – раб, – повчально повідомила бабця.

Судячи зі скам'янілого оличчя, Бахтіяр зовсім не поділяв таке ставлення до себе. Втім, Еллен не звернула на нього жодної уваги, додала, знизавши плечима:

– Він ніколи і нічого не зможе зробити проти твоєї волі. Навіть торкнутися, якщо не захочеш.

Гм. А якщо захочу?

– І якщо захочеш – теж! – суворо додала бабця, чи то вичитавши щось у моєму обличчі, чи зрозумівши, що зморозила дурість.

– І все ж іноді потрібна саме жіноча допомога, – вставила Мілена, несподівано підтримавши мене.

Бабця підозріло поводила очима між нами, і сестра додала:

– Я теж хочу взяти служницю!

Зітхнувши, бабця махнула рукою:

– Беріть. Але дізнаюся, що займалися дурницями – всіх висічу!

При цьому вона так люто глянула на Бахтіяра, ніби збиралася пороти його за п'ятьох.

Дочекавшись, коли Мілена помчить до себе готуватися до завтрашнього від'їзду, я твердо глянула Еллен в очі:

– Розкажи мені, що відбувається на Землі? В моєму світі?

– Звідки мені знати, – пробурчала Еллен. – Гадаєш, я можу заглянути туди, як у дзеркало?

– Мені все одно, як ти це влаштуєш, – холодно відповіла я. – Але поки я тут займаюся твоїми справами, мені треба розуміти, що там напартачила твоя онучка!

– Нахабне, невиховане, неотесане дівчисько, – пробурчала бабуся, підводячись з-за столу у вечірньому парку.

«Вже яку викликала», – сердито подумала я, але відповісти не встигла: Еллен махнула рукою:

– Гаразд, йди до себе збирайся. Подумаю, що можна зробити.

Збиратись мені допомагав Бахтіяр, відбираючи сукні та аксесуари до них на свій смак. Якоїсь миті і я захопилася: все-таки у мене в житті був період, коли я взагалі нічого не могла собі дозволити. А потрапити на бал і не мріяла зовсім.

Однак поява бабці затьмарила всі виключно жіночі позитивні емоції, які я почала відчувати.

У руках вона притягла прозору кулю, що відливала місячним світлом. На витонченій підставці, ніби сплетеній з найтоншого золотого мережива.

Побачивши її, Бахтіяр кинув пильний погляд на господиню, наче щось зрозумівши.

– Зовсім розперезався. Як пані зустрічаєш? – сердито пихнула бабця.

Раб покірно опустився навколішки, схиливши голову.

– Отож, – задоволено хмикнула стара, викликавши майже нестерпне бажання вмазати їй у пику. Ну або на крайній край укусити за що-небудь.

У дитбудинку я, пам'ятаю, вкусила одну стерву. Потім, правда, мене довго тягали до директорки і навіть психологу показували, але радість, коли відчула хоч скороминучу, але силу, згадую досі.