6

Ем... це високість заявився, чи що? Особисто? Чого б це?

Схопившись, я ледве не стукнулася чолом із Бахтіяром, який теж єдиним стрімким рухом опинився на ногах. Але асур плавно відхилився, уникнувши зіткнення.

Я метнулася до дзеркала.

– Сукня сидить чудово, – промовив він, поправляючи шнурівку. Взяв гребінець, щоб трохи прочесати волосся.

Тут же обернувся до Саймона:

– Пані зараз вийде, передай.

– А може, це... щось страшніше надіти? – пробурмотіла я, коли другий раб побіг виконувати доручення.

– Ви хочете, щоб принц почав обдаровувати вас вбранням? – підняв брову Бахтіяр, дивлячись з-за спини на моє віддзеркалення.

Ну... якщо так подивитись...

– Може, він не настільки душка? – буркнула я, прямуючи до дверей. – Ох, мало не забулася!

Метнулася до столика, схопила часник і почала видряпувати з нього часточку.

– Дозвольте, допоможу, – Бахтіяр опинився поряд, узяв часник, і за секунду на його руці виникла очищена від лушпиння серцевинка.

Магія, не інакше.

Я засунула її в рота, прожувала, аж сльози навернулися на очі. Дбайливий красень налив мені ще келих води. І, сподіваючись, що місцева туш для вій не тече, я таки вибралася зі спальні.

Але не встигла ступити і кілька кроків по галереї, як назустріч принеслася бабця Еллен.

– Ти готова! Добре! – вигукнула вона, прискіпливо мене розглядаючи. – Не чекали візиту, думали, на балу тільки зустрінемося. Ти вже балакай поменше, поки я не навчила всього. І що йому збрело... тобто, захотілося? – бурмотіла вона без зупинки.

Потім раптом кинула на мене погляд, принюхалася.

Очі старої звузилися, рука піднялася в бік мого рота:

– Треба стежити за гігієною, дівчинко! Нікуди не годиться!

Мить, розряд свіжого повітря, змішаного з якимось квітковим запахом. Схоже, знов магічний!

І моє дихання почало випромінювати аромат троянд. У найпрямішому значенні цього слова.

– Я розраховувала почати відляк... кхм... ваше завдання! – зло просипіла я крізь стиснуті зуби.

– Але не ціною власної гідності, дівчинко! – гордо сповістила відьма. – Не здумай зганьбити репутацію!

Та як запах часнику може зганьбити репутацію? Все складніше та складніше!

Ось мерзенна стара.

Бачила б вона мене вчора верхи на асурі... кхм.

– До принца звертаються «ваша високість», – прошипіла Еллен мені услід. – Не здумай виявити нешанобливість.

Перебуваючи в такому ж роздратованому стані духу, я випливла у величезну вітальню до світлих очей принца.

І справді світлих!

Блондини мені ніколи не подобалися, але тут я навіть на мить застигла, прочинивши рота. Його високість був блондином, але не гарненьким, а дуже мужнім. І до того красенем, що не здивуюся, якщо Міолі потай закохана в нього!

Якби я була скульптором, закохалася б тільки в лінії вилиць і рівний, бездоганний ніс! Яскраві сині очі і до того привабливі губи... ммм...

А ще постать. Під світлим сюртуком вгадувалися м'язи, гідні найкращих воїнів Всесвіту Марвел, а не зніженого принца!

І волосся виявилося не зовсім блондинистим, у темно-русявий, а ще довгим. Моя слабкість.

Дар, не дар, а яка нормальна дівчина відмовиться від казкового принца?

Ну, крім тієї, у якої договір на фірмі зривається!

А потім наші погляди зустрілися. Приголомшлено-зацікавлений його синіх-синіх очей. І мій, який усвідомлював усю глибину катастрофи.

Це він! Це він був учора там, мабуть у перуці та з накладними вусами! І напевно зрештою упокорив асурів якимись королівськими штучками... які спочатку показувати не хотів.

А зараз, у бездоганному королівському білому одязі, я його й не впізнала одразу.

Та ді-і-і-дько ж!

Декілька митей ми дивилися одне одному в очі.

Примчав з'ясувати, чи все в мене гаразд... чи видати з тельбухами?

– Ви без попередження, – усміхнулася я, намагаючись, щоб звучало не як наїзд, та все ж не надто привітно. – Ваша високість, – додала після легкої затримки, згадавши повчання бабці.

Бахтіяр шанобливо опустився навколішки біля дверей, проте доглядаючи мене. Принц ніби й зовсім не звернув на нього уваги. В очах продовжував горіти зацікавлений вогник... і сподіваюся, що це все ще діяв дар Міолі, а не мої вчорашні акробатичні трюки на асурі!

Між іншим... чи не видав йому асур того, що вичитав у моїй голові?

У мене почалася натуральна паніка, поки принц люб'язно повідомляв:

– Хотів особисто віддати запрошення на тижневий бал. Вам та чарівній Мілені.

Мілени тут не спостерігалося, але принца це не бентежило.

Стоп. Тижневий? Це як?!

Сині очі виблискували, коли він наблизився, щоб торкнутися губами моєї руки. Горіли так, що мені стало ніяково.

Цей збуджений вогник – він щиро чекав на мене... тобто Міолі завтра на балу. Ну як я можу втручатися в цей емоційний коктейль, навіщо?

На мене ніхто ніколи так не дивився. Хіба що партнери, коли намагалися збити мій відсоток у майбутньому виторгу. Той самий вогник в очах, тільки зовсім з іншого приводу.

Або все-таки він прагне дізнатися про витівки своєї... поки ще не нареченої, але все ж дівчини, до якої благоволить.

А може... зізнатися принцу? І нехай сам вирішує, як повернути кохану та відправити додому мене. Та й усі інші питання зі своєю матір'ю нехай теж вирішує сам.

Я покосилася на Бахтіяра. Хто знає, наскільки сильними є почуття його високості? Раптом страх перед невідомим сильніший? Та й мати-відьма може прибити мене раніше, ніж він хоч щось придумає.

Принц же тим часом відповідав на моє запитання, яке я, виявляється, задала вголос:

– Ви з вашою сестрою цей тиждень проживатимете у палаці. На моє особисте запрошення. Вам не потрібно буде приїжджати щовечора до танців і їхати після них. А крім того...

Тиждень?! Я на таке не підписувалася! Мені додому треба!

–... зможете бувати на сніданках та обідах, і...