-1-

Крокуючи галереєю Єва час від часу смикала за поділ сукні, розправляла уявні складки та озиралася довкола. Вона нервувала і не знала, як приховати цю схвильованість. Сьогодні мала відбутися її перша в житті співбесіда, і вона була просто зобов’язана показати себе і сподобатися керівництву галереї. 

Ціль отримати роботу мрії була на першому місці в її списку бажань, котрі дівчина планувала здійснити до тридцяти. Не те щоб Єва боялася подорослішати й не встигнути досягнути хоча б чогось до наступного ювілею, просто так, маючи план та ідеї — жити було набагато простіше. Завжди знаєш куди ідеш, що плануєш і до чого рухаєшся. 

А Єва завжди була дуже цілеспрямованою, й це неабияк радувало її батьків. Непосидюча, кмітлива та допитлива дівчинка всюди знаходила собі друзів та заняття по душі. 

Скільки Єва себе пам’ятала, вона завжди любила мистецтво: музику, танці та звичайно ж живопис. Бувши дитиною вона намагалася виводити якісь візерунки на папері, називаючи їх малюнками, хоча були вони схоже більше на закарлючки. Часом, в моменти емоційного піднесення, маленька Єва примудрялася розмалювати навіть стіни в будинку, за що їй діставалося на горіхи від мами, та її запал не згасав ніколи. З роками тяга до малювання так і залишилася хобі, а ось любов до високого — міцніла й росла. І хоч Єва не втупила до театрального(не вистачило лишень кілька балів, аби бути зарахованою на бюджет), її професія, як і майбутня робота були безпосередньо пов’язані з творчістю. 

Найбільшою мрією Єви було працювати в галереї або в старовинному музеї, проводити екскурсії для іноземців, знайомлячи їх з творчістю, як місцевих, так і всесвітньо відомих світил. Дівчині подобалося спілкуватися з людьми, з різних міст та країн. Їй подобалося вивчати їх культуру, мову, менталітет. І якби раптом на Землі з’явилися інопланетяни, вона б з радістю поспілкувалася і з ними. Єва була веселою, відкритою і доброю дівчиною.

Зупинившись біля однієї з картин невідомого їй художника, що виставляється на цьому тижні, Єва задумалася. Картина була так красиво намальована, так реалістично та детально, що їй раптом захотілося опинитися там, на морі: пробігти босими ногами по пляжу, відчути теплоту піску, а потім занурити свої ніжки в спокійні хвилі синього моря. Вона сумно зітхнула, прикривши очі. І на мить здалося, що її ніздрі заповнив легкий аромат морського бризу. Єва посміхнулася, дозволяючи теплим думкам огорнути її розум. Море, ще одна її пристрасть. Прикро лишень, що плавати вона ще не навчилася. Але ж колись зможе?

— Якщо всі мої картини будуть приваблювати таких красивих дівчат, то я помру від щастя, — прозвучало позаду. 

Єва миттєво розплющила очі та повернулася обличчям до чоловіка. Високий брюнет з пронизливими зеленими очима дивився на неї, не приховуючи усмішки. 

— Вибачте? — вона нахилила голову трохи на бік, вивчаючи незнайомця.

Широкий розворот плечей і міцні м’язисті руки, обтягнуті тканиною сорочки — перше, що побачила вона. І їй сподобалося. Чоловік не виглядав, як нинішні підлітки та хлопці її віку. Він був одягнений не дорого, але зі смаком, і що найголовніше — від його одягу не смерділо пафосом. Половина її однокурсників одягалися, як особи нетрадиційної орієнтації (хоча такими й не були), а інша половина — полюбляли стиль бандита або неохайного безхатька. І те, і інше їй було не до душі. 

— Сподобалося море? — чоловік підійшов ближче і став поруч, спрямувавши свій погляд вже на картину.

— Так, звичайно. Воно прекрасне, — приховуючи збентеження, що залило її щоки, Єва прикрила їх долоньками. Вони палали. 

— Можу розповісти історію створення цієї картини, — незнайомець склав руки на грудях і з серйозним виглядом, промовив: — Я почав писати її ще років п’ятнадцять тому, але ніяк не міг закінчити. То натхнення не було, то часу. А потім, потім, я поїхав в гості до друга з Криму, і закохався в цей пейзаж. Днями сидів та пляжі й малював під крик чайки та шум прибою. Знаєте, то місце — справжнісінький райський куточок. Краса та неповторність природи зачаровує та дарує відчуття легкості, безпечності та тієї безтурботної радості, що здатні відчувати лише діти. 

— Неможливо не закохатись в море. Воно таке величезне, сильне, нестримне, — мовила Єва заглядаючи в очі співрозмовнику. Вона вже тонула в цьому болоті кольору молодої трави. Її серце гулко забилося, прискорюючись. Кров знову прилинула до щік. 

— Ви маєте рацію, як ніколи, — його посмішка могла освітити цілу планету і полонити мільярди жіночих сердець. Але з якоїсь невідомої причини, цей чоловік посміхався саме їй. І це зігрівало такий важливий для Єви день, — Вода та стихія, котра здатна пробудити в людині відчуття прекрасного. Вона може бути спокійною та прозорою, як небесна гладь, нестримною, наче гірська ріка та чистою, як сльоза немовляти. Вода очищає, не тільки тіло, а й душу. Допомагає прояснити думки й відшукати у глибинах своєї свідомості такі відчуття, що тобі знову захочеться жити. І дихати, — чоловік на мить змовк, задумливо оглядаючи картину.

Єва слухала і слухала його, насолоджуючись тембром голосу співрозмовника і вібраціями, які він випромінював. Його насправді хотілося слухати, засинаючи під ніжність та мудрість, котрі звучали в кожному слові, кожній букві. І їй це дико сподобалося. Вона ще не зустрічала таких чоловіків, які одним поглядом, одним словом змогли б підкорити її. 

— В принципі, природа, як і будь-яке її явище, завжди були невичерпним джерелом натхнення для митців. А ви, як гадаєте?