Глава 21. Нове життя.

Пізній вечір. Ми сиділи на даху багатоповерхового будинку. Довкола мерехтіли вогники, від новорічних гірлянд, які ми досі не зняли. Перед нами простягався величезний мегаполіс. Шум машин, постійно нагадував, що ми живемо серед шаленого ритму. Власники цих автомобілей, після довгого та напруженого дня повертались додому, але були змушені ще провести багато часу в заторах, мріючи про освоєння такого навику, як телепорт. Було холодно. Воно і не дивно, адже була середина зими. Падав сніг та глінтвейн в руках зігрівав душу та серце. Ми багато чого пережили та прожили разом. По обличчю Леї, можна було прочитати, що вона серйозно над чимось задумалась.

-Що можу сказати вам друзі. Досвід зробив мене мудрішою, розумнішою, але не щасливою. - Відповіла вона.

Це висловлювання зацікавило мене, тож я захотів додати. - Ти ще пожалкуєш, що сказала про це, тому що зараз на тебе чекатиме довга і нудна дискусія, із таким собі тошнотиком в образі мене. Бо я не зовсім згоден, так як вважаю, що головною метою досвіду є нас вчити. А відповідальність за задачу зробити нас щасливими, лежить тільки на наших плечах. Але на власному прикладі знаю, що самому дуже важко долати труднощі, яким би ти себе суперкласним і самостійним не вважав. Для цього ми і потрібні один одному. Для підтримки та зцілення. Це великий, іноді недооцінений дар влади кожної людини над іншою. Мені казав один знайомий, що життя - це непроста штука. Дійсно, дуже часто ми проходимо безліч тяжких випробувань, щоб набити власні шишки на шляху до власного щастя. Деякі ситуації сильно калічать нас, залишаючи глибокі шрами на нашій душі. Я про ті моменти, коли дивишся на небо і запитуєш себе, чому саме я? Відповідь не завжди приходить, але вона є. Заїжджена історія, але завжди, на кожну твою проблему знайдеться людина, з ще більшим горем. Та ми так влаштовані, що помічаємо тільки людей з більшим щастям.  Але, чи правда це? Чи знаємо ми все про цю людину? Про весь її біль, що вона, іноді, може просто не показати. Немає жодного, хто б ніколи не страждав у цьому світі і ніколи не буде. Але скільки є справжніх прикладів того, що можна не опускати руки, що проблеми не є непідйомними. Ти можеш дивитись на це з позиції образи, або що я невдаха, в мене не вийшло, або дивитись на свої шрами, як нагороду, як знак, з точки зору того, що ти намагався, ти діяв. Звісно, результат не завжди виправдовує наші сподівання. Мрій багато та є ще реальність. Перемагають ті, хто змогли реальність перекроїти під свої бажання, але не думай, що то вийде з першого погляду. - Я підійшов ло Леї і міцно її обійняв. - Сонечко, ти варта найкращого. І я більше ніж впевнений, що ти ще зустрінеш людину, яка зцілить кожен шматочок твоєї душі, а поки що, насолоджуйся моїм, нехай і не завжди приємним товариством.

-Обожнюю тебе Дебб! - В очах Леї, я побачив яскраві вогники, що вказувало на те, що її поганий настрій пішов геть.

-А я взагалі вважаю, що ніхто тут так і не знає, яким воно має бути, те щастя. Поняття настільки в кожного різні та я схиляюсь до того, що завжди є два виходи. Або ти погоджуєшся абсолютно з усім, що пропонує тобі світ. В тому плані, що тобі достатнього того, що є, відмовляючись від права йти тим шляхом, яким бажаєш саме ти і саме так, як ти цього хочеш, втрачаючи себе. Або ти просто спалюєш свою душу, але живеш тільки так, як потрібно тобі і тільки тобі, через біль несприйняття суспільством. Всі ми обов'язково проходимо різні стадії трансформації нашої особистості. Ми вчимось бути різними, відчувати себе по-різному. - Промовив Есхар.

В нашу розмову втрутились - Що робить з людьми глінтвейн і купа вільного від вбивств монстрів та духів часу? Вони поринають з головою у філософію життя. Щоб ви не потонули у своїх, як на мене занадто вже глибоких думках, пропоную звернути увагу на те, що зовсім скоро, сюди приведуть дівчинку, заради якої ми всі тут сьогодні зібралися! А в неї, між іншим, день народження! І тільки спробуйте, забивати тяжкими, дорослими роздумами, які нікому зараз не потрібні, її маленьку, світлу голову.

-Лео, ти абсолюно правий! Такий чудовий і святковий вечір, а ми сидимо тут, пригнічені, з кислими обличчями, ніби лимони рекламуємо. Так, швиденько активуємось! Повітряні кульки із сердечками є, всередині нас чекає купа смачного, кожен знає, де його подарунок, мій між іншим найбільший.

-Деб, можливо, це й так, та я знаю Астрід краще за вас всіх, тому в мене для неї дещо особливе. - З гордістю, відповіла Лея.

-Знаєте, ми самі ще як ті діти. Сперечаємось через такі дрібниці. Яка різниця, хто і що подарує, головне, щоб вона була щасливою. - Зауважив Лео.

-Це тому, що ти не придумав нічого цікавого, крім банального ведмедика. - Вирішив не змовчувати я.