Глава 18. Ворог, чи союзник?

Тим часом, у замку Ельц.

-Що ти мала на увазі, коли говорила, чи не знаю я закляття, як вбити дракона? - Освальд відчував, що Ханна знає щось, на що йому особливо буде потрібно звернути увагу. 

-Коли пані Ора, повернулась від старійшин, вона.. - Дівчина вся тремтіла.

-Стій, я вже все зчитав з твоїх думок. Це може бути мені на користь, а може і навпаки, все зруйнувати. Я зовсім забув про рік дракона, так хотів отримати ті кристали. Не знаю, чи зможемо ми це списати на масову пожежу, але це літо доволі спекотне. - Ханна побачила, що в очах Освальда засяяли вогники невгамовного азарту, тож вона заспокоїлась так як знала, він має план. -  Забудь про це люба, це не твої проблеми. - Сказав Освальд, не втрачаючи своєї впевненості. - Озоре, поклич Бальтазара! – Він владно махнув рукою.

-Ви мене, мабуть, з кимось переплутали. - Освальд і Ханна на секунду оціпеніли. Воно і не дивно, голос прозвучав доволі знайомий. Освальд випустив дівчину із своїх обійм і різко розвернувся в сторону виходу з кімнати. Перед ними стояв містер Сао.

-Тато? Що ти? Як ти тут? Я все поясню. – Ханна не могла найти собі місця, опускаючи очі вниз.

-Як я тут опинився? - Він підійшов ближче. На обличчі містера Сао застигла маска відрази. - Все дуже просто. Насолоджувався краєвидами даної місцевості, поки не побачив замок неймовірної краси. Думаю, зайду в гості і як виявилось, зайшов дуже вдало. - Він кинув на Ханну погляд сповнений холоду. Дівчині було все важче стримувати емоції, щоб не заплакати. - Доню, ти взагалі планувала з майбутнім зятем мене знайомити? Я звісно розчарований, що з усіх достойних чоловіків цього світу, ти чомусь обрала вбивцю-психопата. Але про це ми поговоримо пізніше. - Коли містер Сао промовив ці слова, підняв свій ціпок і направив в сторону Освальда. – А ти? Думаєш, що можеш використовувати мою Ханну, як якусь брудну шпигунку? Вона не твоя річ і ніколи нею не буде!

Освальд був дещо збентежений, несподіваною появою гостя, але швидко взяв себе в руки. - Із свого боку, я пропоную для початку, все спокійно обговорити. Ваш візит є доволі неочікуваним для мене, що наштовхуло мене на думку, що мені необхідно посилити охорону. Не розумію, за що я їм плачу? Якщо будь-хто може взяти і без запрошення проникнути до місця, де я перебуваю. - Освальд повернув себе до реальності. - Можете мені не вірити, але я щасливий, що ви тут. Нарешті, ми зможемо нормально поговорити, хоча це буде і не просто, після всього.

-Почну з того, що я тобі не будь-хто, а найвпливовіша людина в Азії. - Містер Сао спеціально витримав паузу, роблячи акцент на останніх словах. - Можеш посилювати охорону скільки тобі заманеться, але ти ж чудово розумієш, що тебе ніхто і ніщо не врятує, ні твоя магія, ні твій розум, ні твої слуги, якщо з Ханною, щось трапиться. - Він уважно подивився на Освальда. - А обговорити нам дійсно є що. Не образишся, руки твоєї я не пожму. – Містер Сао, повернув голову у бік доньки. – Я готовий пробачити тобі твою зраду. Гадаю, що інші тебе теж зможуть зрозуміти, але тільки якщо ти прямо зараз, подивишся в очі цьому монстру і скажеш, що вас більше ніколи нічого не поєднуватиме і я заберу тебе додому. Ти занадто багато встигла наламати дров і поки це не зламало тебе саму, зроби все те, що я сказав!

Тим часом, на декілька поверхів нижче.

Не сказав би, що слова короля-примари мене зачепили, або налякали, але бадьорості моєму духу точно не додали. Також, розумів, що просто сидіти й чекати теж не варіант, але скільки я не намагався вийти через двері, навіть, у вікно пригав, мене повертало назад, в цю ж саму кімнату. Я все одно не втрачав надії, що рано, чи пізно вийду звідси. Я вірив, що мої друзі мені допоможуть. Моя інтуїція підказала мені, що то закляття Освальда і без його дозволу, перебувати серед цих стін мені ще довго, якщо щось раптом не зміниться. В цій суцільній тиші, щоб остаточно не зійти з розуму, я почав розмовляти сам із собою. - Як так виходить, що ти живеш собі абсолютно спокійним, нехай і безперспективним життям і в один момент, все перевертається з ніг на голову? Я мріяв взагалі не про це! - Я знову оглянув вже до набридливості вивчену кімнату. - Хоча суперздібності це звісно прикольно, да і хто б відмовився бути лідером справжнього магічного клану? Принаймні спочатку. - Я посміхнувся при згадці всіх пережитих мною емоцій, від моменту, коли Есхар знайшов мене в печері, до того, як отримав в свої руки управління Ашерами. - Добре мати надійний план на своє життя, боротися за свої мрії і все б нічого, але може бути і таке, коли.. Хм.. як це ж називається? Забув слово. - Я нахмурився, сподіваючись таким чином прискорити процес згадування. - А, точно! Це ще називають переломним моментом! Коли ти пливеш вже не за течією і навіть, не проти неї, бо це стан суцільної невідомості.  Вода, ніби й розступилася і ти став на сушу. Наче дно, а стільки всього ціквого, чого не побачиш, якби цього не трапилось. Весь твій маршрут повністю змінюється, але без твого відома. Ти наче безпорадна дитина. Все, що ти можеш, тільки підкоритись. Не знаю, яким би я став, якби не ці випробування. Скоріше за все, так би і залишився боягузом, що потонув у жалості до себе і боїться сказати правду самому собі, прикриваючись добрими справами, а точніше тим, що мені заважали їх робити. А все тому, що мені важко признатись, що мені ніщо не заважало втримати Молі, відверто поговорити з нею, зрозуміти її. Знайти якесь нове рішення з тим противним мені босом. Я просто не хотів. Я боявся визнати, що я така ж людина, як і всі, з тими ж самими мінусами й плюсами і що я заплутався. Що моя постійна зміна роботи, це лише продовження втечі від самого себе, тому, що я просто не вірив, що здатен хоча б на щось. Чи зрозумів би я це, якби не пройшов через все, що пройшов?