Глава 15. Зрада.

Освальд, мовчки стояв біля круглого столу, на якому лежали довгі, червоні троянди. Його погляд був дуже замріяним, менш суворим, ніж зазвичай. Тільки в цю хвилину, в цій кімнаті, його образ починав поступово здобувати істинні риси потаємних шматочків його душі.

-Такі гарні, а були створені для того, щоб зів’янути. Чому ж мені так сумно через якісь квіти? І так байдуже на всіх, кого я колись знав? Всі вважають мене злом, але чому? Коли я просто є собою! Невже вони не помічають, що підступність і жорстокість є невід’ємною частиною цього світу? Якби не було антигероїв, як би з’явились герої? - Освальд усвідомив, що стає більш емоційним, тому швидко опанував себе. - Як добре, що мене турбують ці запитання лише декілька хвилин. Я знову недооцінив того відчайдуху. Він занадто близько дібрався до розгадки історії створення кристалів. А це, навіть, при всій моїй впевненості в своїх силах, вже небезпечно. Я зібрав їх майже всі. - Він зробив паузу. - Але чому тієї невгамовної радості, на яку я розраховував, я так і не отримав? - Він доторкнувся до троянд. - Мабуть, всі люди, які багато часу витрачають на досягнення великої мети, коли дійшли до фінішної прямої, відчувають те ж саме, що і я. Вигорання, пустота, іноді, розчарування. - Освальд різко відкинув руку від квітів, коли усвідомив, що є в кімнаті не сам. Не можна було не звернути увагу на тінь, що уважно стежила за кожним його рухом. - О, привіт, Бальтазаре! Все, як я і обіцяв. Скоро ти отримаєш те, до чого так прагнув. А якщо зробиш вираз обличчя трошки добрішим то я навіть, зможу знайти в собі сили збрехати, що радий тебе бачити.

-А ти впевнений, що в тебе все під контролем? - Очі примари були сповнені злості. - Ти випадково не забув, що замкнув у звичайній кімнаті, не зовсім звичайного хлопця? Він, в тебе час від часу, переміщається туди-сюди, ще й розгулює собі спокійно серед коридору духів! А ти про це і не здогадуєшся!

На цю претензію, Освальд відповів в своєму стилі, спокійно й холодно. - Це вже не моя робота. Своє я вже виконав і дуже успішно. - Тінь відчула всю його силу і схилилася, від його важкого погляду. Спокій змінився на гнів. - Запам’ятай Бальтазаре раз і назавжди! Ніхто! Ніколи! Не має права, вказувати мені, що робити! Нагадаю, саме я тебе викликав з того місця, з якого не повертаються! В тебе, навіть, тіла немає! Ти просто дух старого короля! Якщо забажаю, в будь-який момент відправлю тебе назад до пекла! Але щось мені здається, що тобі там минулого разу не зовсім сподобалось! Я правий? - Тиша. - Прийму твоє мовчання, за згоду. Тому зникни з моїх очей! - Тінь підкорилась, приховавши всередині люту ненависть, що чекала свого часу, щоб вийти. - Озоре, а з тобою що? - Освальд перевів погляд на свого покірного слугу. - Ти сьогодні, занадто якийсь підозрілий, витаращив очі так, ніби жодного разу Бальтазара не бачив!

Дуглас, в образі Озора, дуже хвилювався, щоб Освальд не розкрив його обману. Тільки підтримка Селіма допомагала йому не опускати руки й грати до переможного кінця. - Я просто не очікував, що Бальтазар буде вести себе так зухвало з вами! Ви зробили абсолютно правильно, що поставили його на місце. - Він опустив очі винувато.

Освальд прищурився. Щось йому здавалося дивним, але він не міг зрозуміти, що саме. - А, ні, Озоре. Ти все той самий боягузливий і підлесливий тип, якого я знаю вже давно. Щось дратуєте мене всі сьогодні, іди геть! - Коли слуга був вже майже біля виходу, Освальд зупинив його. - Озоре...поклич її.

В голові у Дугласа було багато запитань. Кого кликати? Хто вона? Що відбувається? Але як професіонал, він робив свою роботу блискуче, жодним чином не показавши свого здивування, або страху. - Буде виконано. 

Лабораторія

Коли я прокинувся, мене розчарувало те, що маятника поруч не було. Мабуть, коли я спав, в мене його забрали.

-Як же я тепер розмовлятиму з Конором? - Я усвідомив, що ця ситуація постійної нестабільності і нескінченної невідомості добряче мене розшатала. - Мене це все вже дістало! Досить! Набридло бути тим щеням, що покірно чекає свого господаря! Зараз не той момент, коли я маю скласти руки, хто б, щоб мені не казав. Треба діяти! Я вже одного разу вийшов із під влади Освальда, зможу і знову! Головне сконцентруватися. Дихай Деб, дихай! Як же ці переміщення працюють?

-Можеш навіть не намагатися. - Неприємний голос, сповнений ненависті вдарив по вухам Деббі. - Більше тебе ніхто не почує і твої слова тільки й робитимуть, що будуть губитися в темряві! Якщо сподіваєшся на допомогу друзів, забудь про них.

-Хто це? - Я намагався розгледіти хоча б щось, або когось, але не міг. - Ти точно не мій друг, бо такого гидкого голосу я ще ніколи не чув! Але ти і не Освальд, бо він ніколи не кидає погроз, що не несуть в собі реальної небезпеки.

-Про мене ти вже багато дізнався, хоча ще не бачив! - Тінь нарешті вийшла зі своєї хованки. - Мене звати Бальтазар. Саме я є той величний і могутній король з тієї брехливої легенди! Я знаю абсолютно все, про твої подорожі коридорами духів. Дорога туди для тебе, тепер теж закрита. Зовсім скоро, твоє тіло стане моїм, а твоя душа, замість моєї буде горіти і мучитись в пеклі! Насолоджуйся останніми хвилинами перебування на землі! - Він голосно засміявся, не приховуючи свого тріумфу.

-А ти взагалі впевнений, що такому великому королю, як ти, підійде тіло звичайного простолюдина? Можливо, краще б вибрав собі когось із сучасних красунчиків? Акторів, чи відомих політиків, або бізнесменів. - Мені подобалось те, що на відміну від завжди стриманого Освальда, я відчував, як кожне моє слово, б'є по його хворому его. - Ти впевнений, що твій величний королівський дух, бо як для примари ти трохи повненький, влізе в моє худощаве і виснажене тіло? - Я посміхнувся йому прямо в обличчя. - Можливо, для початку, декілька місяців у спортзал походиш? Чи що у вас там, у духів замість цього? Бо якщо ти розірвеш мене на шматки, іншого шансу в тебе не буде.