Глава 14. Лист.

-Лео, мій друже, це дуже важливо, але я така розгублена! Краще б ми не їхали до тих старійшин!

Лео сидів, біля каміну, могло здатися, що він потонув у своїх роздумах. - Пані Ора, ви вже повернулись? Чому ви плачете, що трапилось?

-Якщо коротко, в нас величезні проблеми. Хоча коли в нас їх не було? Але таких, все ж таки не було. - Вона виглядала так, ніби пережила сильний шок.

-Пані Ора, з вами все добре? - Лео почав хвилюватися за її внутрішній стан.

-Те, що вони сказали, налякало мене не на жарт. Після проведення ритуалу пошуку, містер Еш вийшов до мене, з чорною руною в руці і сказав, що цей рік називають роком дракона. А це означає, що один з них, вже повернувся на цей світ! Виявляється, раніше, наш клан був справжнім покровителем драконів, але потім, щось трапилось і все змінилося і не на загальну користь. Якщо стільки то років назад, магія була нормою, то уяви, що буде в наш час, якщо, навіть ми розгублені? Що ми взагалі з ним робити будемо? Таке відбувається тільки один раз, на тисячу років, ми маємо його знайти!

Настала повна тиша.

-Де Деббі? Він має це знати! Я намагалась в дорозі налаштуватися на те, де б він міг бути і нічого не вийшло. Ось, чому я така злякана.

-Поки вас не було, ми встигли розгадати таємницю, що стосується подальших планів Освальда. Прогнози теж є невтішними. Деб знайшов книгу, в якій була описана стародавня легенда, що, до чого поясню потім. Коли ми обговорювали наші плани, він мов зачарований вибіг звідси, сів в авто і зник. Селім, Дуглас та Коллан відправились за ним. Можу поставити все на те, що це знову вибрики Освальда. Той божевільний надумався створити армію стихій, а тут ще й дракон. Я не знаю, як на це реагувати.

-Де вони? Ми маємо діяти швидко! Ти знаєш, куди вони відправились?

-Нам потрібно у Німеччину. Але, як я залишу Лею, Наомі і Астрід тут, без охорони?

-З ними побуде Есхар, він впорається. Тим паче, що ми прекрасно розуміємо, що вони не є ціль Освальда. Ще потрібно набрати містера Сао.

Лабораторія.

Я сидів замкнений у кімнаті. Відчуття дикої образи, переповнювало моє тіло.

-Як я міг на це повестись? Це все, той клятий кристал! Призвав мене, як свого слугу. Що ж мені робити? Ще й всіх друзів наразив на небезпеку, бо я впевнений, що прямо зараз, вони мене шукають. Думай, думай!

-Деббі? Ти мене чуєш? Якщо так, то скажи, що-небуть. - Голос всередині мене, розпалив в мені вогник надії, але на мить, я злякався того, що це може бути жартом Освальда. 

-Селіме? Як ви тут опинились? Їхали за мною? Тікайте звідси, поки він вас не знайшов! 

-Не бійся! Відчуваю твій страх. Все йде, нехай за імпровізованим, але все-таки планом. Дуглас вже перевтілився на Озора, такий смішний образ вийшов. Він вже дістав всі чотири кристали самотужки? Він відібрав у тебе останній?

-Якщо ви про кристал води, так. - Я згадав як мене виводили із зали.

-Ти не знаєш, де він може їх всі зберігати? Можливо, він десь проколювався тобі, або ти сам помічав?

-Гадаю, він зберігає їх, або тільки біля себе, або десь у таємному сейфі замку.

-А от це вже погано. Ти маєш протриматись до перетворення. Все інше, залиш нам. - Сказав Селім і зник з моїх думок.

Ніч була без сну. Я дуже нервував. Постійно дивився на двері і очікував на те, що будь-якої хвилини, за мною можуть прийти люди Освальда. Як я встиг в цьому застрягнути? Зовсім нещодавно, лише декілька місяців тому, в мене було інше життя, простої людини, з простими проблемами, які на той момент здавалися титанічно непідйомними.

-Деббі? Ти тут? Оце у твоїй голові напруга неймовірна! Збавляй темпи, бо мені аж тісно! Припини так загружати себе, а то тріснеш! Просто заспокойся, ми ж тобі пообіцяли, що все буде добре.

-Коллан? Я що, вже остаточно з глузду від самотності з’їжджаю? Ти тут яким боком?

-Тут така справа, пані Ора серйозно взялась за твій порятунок. Вона нещодавно з Лео нас знайшла. Містер Сао теж тут. Вона дуже за тебе хвилюється, вимагає від нас, щоб ми закінчили з тобою разом те, що ти тоді не зміг, пригадуєш?

-Ти про мою подорож у світ духів? Настрій і так не дуже, а ти мені пропонуєш повернутись у місце, після відвідування якого, я відчував себе так, ніби мене арматурою били безперестанку декілька днів?

-Так, пропоную, якщо це може нас всіх врятувати. Якщо твої слова були правдивими, тоді, ти бачив того самого мага - Конора, котрий зупинив властолюбного короля і його сина. Нам необхідно дізнатись всі подробиці того, що саме там відбувалось. Маятник у твоїй кишені, дістань його і заплющ очі. Тільки не поспішай і добре налаштуйся. Весь ризик полягатиме у тому, що нікого не буде поряд, щоб витягнути тебе із того стану. Тому на даль, є шанс, він маленький звичайно, але все ж таки є, що ти заблукаєш і залишишся там назавжди. Тому пам’ятай, що маєш допомогти собі сам.

-Слухай, на моїй пам’яті, вже стільки всього, що мені байдуже на труднощі! Все почалось з того моменту, як я впав з гори і чудом опинився в Кенії. Потім, вбив одну потвору, яких до цього часу жодного разу не зустрічав. В цей самий день втратив двох найкращих друзів і сам ледь не помер від втрати крові. Мене зробили лідером клану магів, а я до чарів відношусь, як тюльпан до бергамоту. Бігав по лісу, шукав не зрозуміло що. В моїй голові, скоро буде окремий будиночок для ваших голосів. Я знову за крок до смерті. З мене хочуть зробити покірну ляльку-монстрика, що крушитиме всіх на своєму шляху, тому, не лякай мене такими речами!