Глава 8. Знайомство з командою.

Я швидко відновлювався. Тепер, я вже дивився на ситуацію так, ніби це відбувалось не зі мною. Це дозволило мені роздивитися все, що я пережив зі сторони глядача, мабуть, так спрацював захисний механізм моєї психіки. І це таки допомогло вгамувати емоції і повернути собі контроль над розумом. Коли Лео зайшов до кімнати, його обличчя випромінювало суцільну радість. Це додало мені бадьорості.

-Сподіваюсь, ти готовий до зборів? - Він хитро посміхнувся. - Хоча, знаєш, хто тебе взагалі питає? Ніби у тебе є вибір. 

-Я бачу, що знайомство зі мною тебе трохи псує. - Я щиро посміхнувся йому у відповідь. - Взагалі, це моя фішка, відпускати фрази, що сповнені грубої байдужості, з абсолютною відсутністю правильних манер. Бачу, ти швидко адаптуєшся і переймаєш риси характеру того, з ким спілкуєшся. Нічого не маю проти, просто дивно від тебе це чути. Бо для мене ти людина-краватка. Ніби народився вже в костюмі, з телефоном в руці. Тепер, мені буде потрібно виділити час, щоб вигадати щось нове, бо ще трохи і навіть, Есхар навчиться відповідати на мої образливі зауваження. І що я тоді робитиму? 

-Ще все попереду Деббі. Ходімо, на нас вже чекають. 

Пізніше, коли ми вже піднімались сходами будинку я запитав. - Лео, куди ти мене ведеш? Нам хіба ж не на поверх нижче? Я думав, що головна зала там.

-Це все для того, щоб ти не нервував. - Відповів той коротко, так, що я не зміг нічого зрозуміти.

-Знаєш, я б і так в принципі не нервував, аби ти трохи більше мені розповідав.

Далі, я побачив, як Лео привів мене до просторої, світлої кімнати. З меблів, тут були лише декілька крісел, маленький кавовий столик і книжна полиця.

-Сідай, Деб. - Він жестом запропонував мені сісти. -  Ми разом з Есхаром, вирішили, що буде набагато краще, якщо перед зборами, в тебе буде можливість дізнатись набагато більше про твою майбутню команду, перед тим, як ти з нею зустрінешся. Всі ті люди, про яких я тобі зараз розповім, є нашими найкращими учнями. Кожен із них, має свої унікальні здібності. Ми хоча й  працюємо з надзвичайними речами, двадцять чотири години на добу, наш світ трохи інший, але також, ми не можемо викинути себе із реальності. Хоча, іноді, так хочеться. Щоб запобігати розсекреченню, ми багато часу приділяємо розвитку природніх талантів, наших учнів. Не всім це дається. Новенькі часто зустрічаються з такими труднощами, як невміння вправно балансувати між двома реальностями, через відсутність досвіду. Це непросто, вміти бути агентами під прикриттям, коли ти знаєш хто ти, але не можеш бути собою. Наприклад, ще вчора ти готував пасту по рецепту із інтернету, ходив на прогулянку із собакою, а сьогодні спілкуєшся з духами і борешся із темними силами, до цього не звикають за один день. Але що робити, коли так мало часу? До цього повернемось потім. Навіть, такі люди, як Освальд, що далеко не на нашому боці, не поспішають викривати себе, тільки тому, що гра з розкритими картами, вважається завершеною. Цим я хочу тобі сказати, що існують правила, що однаково діють для всіх. 

-Лео, не те, щоб я хотів тебе якось образити, але ж ти просто охоронець, звідки тобі стільки відомо?

-Це довга історія, але я спробую бути якомога ближчим до суті. Маю військове минуле. Років десять назад, мене відправили служити в Африку. Там, я дуже посварився з командиром, вже і не пригадаю через що, а він, не захотів залишити це просто так. Якщо коротко, мене залишили одного, добряче побитого, без води та їжі помирати в пустелі. Нічого так собі перспектива? Якби не те, що трапилось потім, я б з тобою зараз не розмовляв. Змучений, без сил, я вже почав рахувати час, до того моменту, як покину цей світ назавжди. Раптом, я побачив білу тінь. Вже вирішив, що втрачаю розум, але вона мовчки продовжувала вказувати мені шлях. Боятись було вже нічого. Думаю, якщо я б там зустрів дракона, мене б і це не здивувало. Не знаю, як я зміг піднятись, але коли я це зробив, дійшов до місця, де знайшов воду і де вперше зустрів Рагнара. Після того, як мені надали першу допомогу, він розповів мені про клан Ашерів і про те, що я був обраний стати його учнем. 

Я його перебив. - Ти хочеш сказати, що всі члени клану були обранцями, як і я? 

-Абсолютно вірно. Всі ми потрапили сюди, не просто так. Але ти дійсно особливий, тому, що був обраний стати нашим новим лідером. Якщо тебе це турбує, хочу дещо тебе заспокоїти. Іноді, буває так, як вийшло і з тобою, що роль лідера може діставатись людині, яка була до неї не готова і це нормально. Моя особиста думка, при такому розкладі, відбувається велике внутрішнє зростання цієї людини і її команди. Але водночас, це дійсно непроста позиція. Цій людині важко, так як, спочатку вона губиться в цьому новому потоці. А щоб його освоїти, потрібно вчитись з потрійною швидкістю. Без міцної підтримки команди і влучних, мудрих настанов, її легко можуть знищити конкуренти. Не тому, що вони погані, а тому, що вони йшли роками до тієї вершини, яка дісталась іншій людині. Хто б захотів так швидко опустити руки? І вони починають вважати, що ця людина не заслуговує бути там, де вона є тільки тому, що міряють по собі, прикладаючи свій шлях. І знаєш, вони будуть праві. Вони дійсно проробили багато роботи, щоб забратися на верхівку життєвого Евересту. Але є те, в чому вони помиляються. Бо, не бачать цілої картини, опираючись тільки на минуле. А є ще і майбутнє. Що має далеко не менший вплив на теперішній стан справ, тому не варто його недооцінювати. Хто знає, скільки труднощів треба буде подолати, з їхніх слів "щасливчику", на самій вершині. Нехай і дорога до неї була швидшою, ніж в інших, але на цьому і все везіння. А далі, ти, або вниз, швидке падіння, бо спокійного спуску не чекай від тих, хто ще на ту вершину не дійшов, або вчишся робити неможливе, розправляєш крила, яких ніколи не мав і летиш. І хто взагалі сказав, що місце на горі для однієї людини?