Глава 4. Повернення з втратою.

В голові сильно паморочилось... Мене нудило. До сьогоднішнього дня, я ніколи в житті ще так не радів настільки вчасному переміщенню, я ледве йшов. Перед очами все плило, але я все ж таки, зміг розледіти те, що мені на зустріч вибігли Есхар і охоронець Лео. Обличчя у двох були стурбовані.

-Деб невже це ти? Як добре, що ти живий! Тільки, що трапилось, куди ти зник? Де Рагнар? Він же мав бути з тобою.

-Зачекай Лео, він же весь у крові, хіба не бачиш! – підхопив мене Есхар, коли я вже майже падав на землю.

-Дійсно, живого місця немає, допоможи його занести в середину! - сказав Лео і зробив телефонний дзвінок. - Ало, лікарю, негайно приїжджайте до замку, надзвичайчна ситуація!

Пізніше, коли ми були вже у кімнаті.

-Деб, тебе не впізнати! Ти з’явився буквально ні звідки! Де ти був весь цей час? Що в тебе за вигляд, точніше хто, є причиною того, що ти ледве стояв на ногах? Ти ніби постарів на років десять! А що за шрам на обличчі? Ми дуже хвилювались, шукали тебе усюди! Але ти ніби скрізь землю провалився, жодна душа не бачила, щоб ти виходив з готелю.

Та побачивши, що я ледве у притомному стані, дещо змінили стратегію і зменшили натиск.

-Лео, ти ж викликав лікаря? Тому, що його стан реально не можна назвати нормальним, подивись на нього, весь в порізах та ранах.

Я його перебив. - В мене для вас дуже невтішні новини, деякі з них, вас дуже шокують, але в мене немає вибору, можливо я не витримаю, але ви маєте знати всю правду. - сказавши це, я скривився від болі, що заважала мені говорити, але знайшов у собі сили продовжити. - Почну з того, що Рагнара більше немає в живих.

Я знову зробив паузу, щоб зібратися з духом і продовжити розповідь щоб вони в той самий час могли добре усвідомити те, що я сказав.

-Найгірше друзі те, що це не найжахливіша новина, все інше попереду. - я сказав це тоном максимальної серйозності.

-Деб, ти мабуть жартуєш? Як таке можливо? Все що ми знаємо, так це те що Рагнар відправився на пошуки тебе, коли одного разу, ми не знайшли тебе на місці, спочатку ми думали, що ти злякався і втік, але те, що жоден не бачив як ти виходив нас насторожило. Звісно було дивним, те що від Рагнара давно не було жодних новин, але ми уявити не могли, що його більше немає! Як нам в обличчя Леї дивитись? А найголовніше, як їй про це сказати? І що тепер буде з кланом?

-В цьому є моя провина Лео, мені слід було б бути більш пильним, я не знав. – після цих слів, я заплющив очі.

Ніхто з людей у кімнаті не очікував такого результату подій. Ми мовчали декілька хвилин. Першим, наважитись порушити мовчання виявив бажання Есхар.

-Що ж таки сталося? Я бачу, що тобі з неймовірним болем дається кожне слово, але ми маємо право знати все.

-Я згоден, але не впевнений, чи ви готові до всього, що я розповім. Так, чи інакше вибору в мене немає, не можна витрачати час. Лео, мені б випити чогось міцного.

-Деб, я вже викликав нашого лікаря, його звуть Поло, він мав би бути вже через півгодини, оскільки великі затори, він затримується, витримаєш? - Він протягнув мені склянку. Зробивши декілька ковтків я продовжив.

-Сил в мене залишилось не багато, витримаю я, чи ні, це необхідно. Розповідь буде довгою, тому прошу вас не перебивати мене, поки я не розповім до кінця і повірте, ви захочете це зробити, тому прошу вас набратись терпіння, всі питання після. - Я зробив великий вдих і продовжив.

-Мені слід було цього очікувати, я занадто рано відчув себе у безпеці. Розповідаю, коли ти вийшов Есхаре, залишив мене на одинці в готелі, я заснув. Пам’ятаєш, як я з’явився в печері, перед тим, як ти мене звідти забрав? - той кивнув. - Це переміщення повторилося знову і коли я відкрив очі, зрозумів, що опинився в лісі, що не менш дивно, в якомусь селі, назви якого, зараз навіть не скажу. А перед цим, бачив сон, де якась дивна, біла постать, розмовляла зі мною, після чого, в реальності, прокинувся на холодній землі, а коли мені почали ввижатись якіси темні силуети, біг, наскільки вистачило духу, поки не наткнувся на старий дім, де зустрів дуже доброго дідуся Марка, що допоміг мені вибратись звідти, жодного номеру вашого телефону не знав і не міг набрати. - Я знову скривився від болю.

-Деб, може потім розповіси, тобі дуже складно говорити? - перебив мене Лео.

-Я вже казав, що ви захочете мене перебити, я маю продовжити розповідь, навіть, якщо втрачу свідомість, тому слухайте! Тільки тоді, коли я був вже на станції, згадав про свого друга Стіві, хоча, мабуть, вже не знаю, чи можу його так називати, бо він вже двічі кидав всі сили на мої пошуки, що були марними, особливо після того, як ми домовились, що він мене забере з того села. Я дійсно стояв, чекав його на станції, як ми і домовились, але раптом, мене скрутили два міцних чоловіка в масках. Пізніше я зрозумів, що то були люди Освальда. Я вирубився, коли отямився, побачив, що ми приїхали до якоїсь багатоповерхівки, схожої на ту будівлю, що здають під офіси. Вели мене довгими темними коридорами, доки ми не зайшли в одну слабо освітлену кімнату, потім, вони посадили мене на якесь крісло, що було розташоване по центру. Мене ніби щось сковувало, я не міг поворушитися, хоча мої руки ніхто не зв’язував, я міг втікти в будь-який момент. Почав роздивлятися довкола, бачу, до мене наближається чоловік, в чорному костюмі, та рукавицях, високий, волосся світле, до середини плечей, коли підійшов, йому подали стілець і він сів навпроти мене.