Глава 2. Викрадення.

Ми під’їхали до якогось двоповерхового будинку, де Рагнар попросив таксі зупинитись.

-Деб, ми продовжуємо наш шлях, виліт через три години, наступна зупинка Румунія, тільки зачекай трохи, мені потрібно переодягнутись. Принаймні в костюмі я виглядаю не таким старим, бо ще приймуть в балахоні за привида і спалять, плюс, хочу взяти речі, що будуть необхідними в нашій подорожі.

-Я і не думав, що чаклуни вміють жартувати, точніше, не міг подумати, що ви собі це дозволяєте, бо наша перша зустріч, здалася мені занадто серйозною. – сказав я щиро.

-Хм, а якими ж ти нас уявляв, або уявляєш? - запитав Рагнар.

-Ну, як сказати, в моїй уяві, чаклуни, це такі собі бородаті дідусі, зазвичай, в чорних, довгих балахонах, дуже серйозні, постійно в своїх думках, живуть десь одиноко в скелях, де спілкуються з надприродніми істотами, постійно якісь заклинання читають, книги пишуть пташиним пером.

-В принципі, це не найгірше, з того що я чув, або збирався почути, але думка доволі стереотипізована і застаріла. До речі про гумор. В першу чергу тобі потрібно вчитись контролювати свої висловлювання, не всі, як я вміють зчитувати думки, розуміючи, що ти не маєш нічого поганого на меті, деяких людей ти дійсно можеш сильно образити, а вони тобі у відповідь можуть помститись, особливо ті, хто тебе й так ненавидить. Пам’ятай, що вороги дивляться на тебе через призму злості, тому найменше, навіть, не лихе слово може викликати в них бажання, до початку активних дій, щоб зіпсувати тобі життя.

-В принципі, я з вами згоден, я так розумію ми вже почали моє навчання, але також, хочу додати, що я був би повним боягузом, якби постійно дбав про свою обережність, вороги вони на те й вороги, хоч серенади їм співай, встромлять ножа в спину, якщо захочуть, але не завжди можуть, тому потрібно бути впевненим у собі.

-Погоджуюсь з тим, що ти сказав, але також хочу додати, що краще бути спокійним мудрецем, що обійде всі небезпечні місця і збереже енергію та життєві сили, ніж сміливим, але дурнем, тим, що йде прямо напролом і не помічає перешкод. Нехай він і змітає все на своєму шляху, влучно йде до цілі, а звичайної ями не побачить і впаде, а на процес відновлення, іноді йде ледве не все життя. Тому все ж подумай над тим, що я тобі сказав.

Через п'ятнадцять хвилин, він знову був в автомобілі.

-Деббі, є дещо, що я мав тобі розповісти з самого початку. Головною причиною нашої поїздки в Румунію є те, що я маю владнати деякі справи, але якби тільки це. В мене є донечка, їй вісімнадцять, звуть Лея, вона мій янгол, щастя й відрада, скарб, що залишила мені покійна дружина. Освальд, про якого я тобі розповідав і моя Лея росли поруч. Якщо з цим хлопцем, нехай не як рідний, але все-таки як людина, що виростила його, як батько я помилився в тому, що не приділяв увагу його почуттям, з власною донькою, я помилився у тому, що занадто оберігав її від всього на світі. Вона в мене дівчинка неймовірно добра та наївна, завжди все пробачає, навіть цьому монстру. Своєю хитрістю та підступністю, він добував від неї інформацію абсолютно про все, що відбувалось ззовні, коли відбував своє покарання, а коли отримав довгоочікувану свободу, вселив їй думку в голову залізти на вежу й викинутись звідти. Вона чудом вижила, захистив мій оберіг, рани швидко загоїлись, залишилось лише декілька шрамів на спині, у всьому іншому, вона така ж як і була, крім деяких моментів, що мене неймовірно турбують. – коли він це казав, то тяжко видихнув. - Освальд, наклав на неї якесь закляття.

-А як воно проявляється? Хіба ви не можете його зняти? Ви ж теж чаклун. - запитав я.

-Буває так, що її розум ніби їй не належить, вона припиняє говорити, абсолютно не розуміє що відбувається, дивиться в одному напрямку, як нежива, я довго не міг зрозуміти що з нею не так, поки Освальд, не прислав мені пізніше повідомлення, на зразок такого: як тобі мій подарунок? Це вдячність за три роки ув’язнення.

Останнім часом моє занепокоєння росте, тому що почастішали страшні приступи, коли все її тіло вкривається темними плямами, що йдуть поруч з неймовірним болем, вона голосно кричить, а потім припиняє дихати, очі стають чорними. Через годину, вона повертається до нормального стану, але це все не проходить для неї безслідно, найбільше вражається її серце і не має ніякої гарантії, що вона витримає все це наступного разу і щоб відповісти на ще одне твоє запитання, ніякі ліки та заклинання не допомагають його зняти, я перепробував все, що знав.

Його очі наповнились сльозами, вперше, за весь час мого знайомства з Рагнаром, якого я сміливо міг би назвати людиною скелею, серйозним та зібраним чоловіком, я бачив його таким розбитим. Салон літака був повністю в нашому розпорядженні, тому ми спокійно зайняли свої місця.

-Деб, ми летимо туди, так як мені необхідно владнати певні справи і дістати деякі документи. Де вони знаходяться, звісно знаю тільки я, тож цю справу залишаю собі, а тобі доручаю місію, за яку відповідаєш своїм життям і всім що до нього прилягає. Відправляйся в замок Берн та придивись за Леєю. 

Щоб не гаяти час, я так і зробив, знайти замок було не складно, це місцева визначна пам’ятка, коли я туди потрапив, люди Рагнара привітно зустріли мене та провели до просторої, як я вже зрозумів потім, потаємної кімнати, розташованої на лівому крилі, в центрі якої, на плетеному кріслі, сиділа прекрасна дівчина, вдягнута в білу сукню, її обличчя обрамляло довге, кучеряве, руде волосся. Вона щось собі малювала. З років військової служби підкрадатися непомітно, я здібності не втратив. Хотів здивувати.