Розділ 20

На наступне денне чергування Богдана ледь не запізнилася. Проспала. Напередодні ввечері вони з Вірою засиділися допізна. Потім до них приєднався Борис, що скучив за дружиною.

Він приніс домашнього вина торішнього віджиму — виявляється, цей чоловік умів господарювати не тільки в теплиці, і вони негайно відкоркували пляшку. Вірі, звичайно ж, не наливали. Дана хоча й вживала спиртне вкрай рідко, але не хотіла відмовляти коханому чоловікові улюбленої тітоньки. Тому вона підставила й свою склянку. Келихи в старому будинку не водилися.

Міцність трохи терпкого, густого, бордового відтінку з малиновими спалахами напою, природно, ніхто не визначав, і Богдана сп'яніла дуже швидко. Вона заснула посеред розмови прямо на дивані у вітальні й не чула, як тітонька з чоловіком пішли до себе додому.

Будильник стояв у спальні на комоді, і Дана його не почула. Їй наснився Гнат, що грізно стояв на порозі лікарні, і Богдана з жахом розплющила очі. Вмилася, натягнула вчорашній сарафан, а волосся запхнула під капелюх. Вирішила, що вже в лікарні одягне медичну шапочку та намалюється. Мінімум косметики «мешкав» у її сумці.

Розглядатися на всі боки Богдана початку вже на підході до лікувального закладу. Автомобіль Горая стояв на своєму місці. Дана мало не молилася, щоб Гнат був зайнятий у своєму відділенні. Однак їй, як завжди, не пощастило. Чоловік височів посеред приймального покою, немов чекав на неї. Може, й так — щоб в черговий раз висповідати. А тут такий привід.

Поки Богдана продумувала найнепомітніший шлях до ординаторської, Гнат завершив розмову з якимось чоловіком — ймовірно, пацієнтом, і втупився на Дану своїм фірмовим з пращуром поглядом. «Клекотючий туман» було помітно навіть здалеку. Ховатися було пізно. Дана зітхнула та пішла прямо на нього. Почала здалеку:

— Я запізнилася, так. І прошу за це вибачення. Виправдань у мене немає. Просто я проспала. Розумієте? Навряд чи, але так буває. Обіцяю виправитися. Гарантувати, що надалі запізнення не трапиться, не можу, але я буду намагатися приходити вчасно. Чесно. — Горай мовчав і з кожним її словом ставав похмурішим. — Доброго ранку, Гнате Максимовичу.

— Виглядаєш так, немов ночувала не вдома. Добре провела час, га, Медуниця?

Богдана спалахнула та розлютилася. Ще б поцікавився, з ким вона його провела. А потім Дана згадала про вчорашню несанкціоновану бесіду з Колею, і її гнів вщух. А ось щоки знову немов вогнем обпекло. Після кропиви теж таке відчуття буває. Може, у неї на цього чоловіка щось на кшталт алергії?

— Хоча вас і не стосується, Гнате Максимовичу, як я проводжу вільний від роботи час, але добре вже, відповім — ночувала я вдома. — Богдана хотіла розповісти про вино, але давати привід обізвати себе п'яницею не стала. — Я будильник не почула. Напевно, завести забула.

Горай зробив крок вперед. Дана сіпнулася, але не зважилася відступити.

— Боїшся? — поцікавився Гнат тихо.

— Дуже, — пробурмотіла Богдана, але потім похитала головою і додала: — Тобто... А повинна?

— Не знаю, — Горай її не чіпав, але стояв дуже близько, і Дана раптом стала задихатися. — Значить так, Медуниця. Мені байдуже, з ким ти проводиш вільний час. Крім одного варіанта, про який ти знаєш. Але спізнюватися не смій. Ліля Богданівна помчала в пологовий будинок — її дочка народжує. Тому негайно приступай до роботи. — Весь цей час Гнат дивився в бік кабінетів, ймовірно, на персонал, щоб займалися справою, а не підслуховували. Але в якийсь момент опустив погляд — ніби в душу Богдані зазирнув. — І ще дещо. Якщо ти гадаєш, що після поцілунку можеш дозволяти собі подібні витівки та вертіти мною на свій розсуд, то ти глибоко помиляєшся. Зрозуміла?

Дану буквально захлеснуло гнівом.

— Ні про що таке я не гадаю. Подумаєш, поцілунок! — прошипіла вона крізь зуби. Зиркнула на медсестру, що висунулася з кабінету й шмигнула  назад. Невже Гнат не розуміє, що треба припиняти її виховувати. Не приведи Боже, і про них почнуть пліткувати. Співробітники ж не знають, про що розмова. — Я давно забула б про те непорозуміння, якби мені постійно про нього не нагадували.

— Ось і забудь.

Ну, якщо це настільки принципово...

— Про що? Нічого не пам'ятаю.

Богдана помітила, як сіпнувся куточок чоловічого рота, але інтерпретувати це не наважилася.

— Медуниця, йди-но ти до ординаторської. Там кава є.

Горай пішов, а Дана застигла на місці. Гнат Горай зварив їй кави? Вона змусила себе закрити рота і вбігла в ординаторську. Кава ще була гарячою.