Розділ 19

Виснажена переживаннями під час нічного чергування, зранку Богдана допленталася додому та негайно вляглася спати. Прокинулася близько дванадцятої дня. На кухонному столі виявила сирну запіканку та домашній лимонад. Мабуть, навідувалася Віра, але будити племінницю не стала.

Зрадівши, що готувати не потрібно, Дана з апетитом накинулася на їжу. Лимонад смакувала, стоячи на ґанку. Почало припікати, і у дворі солодко запахло жасмином.

Рішення відвідати маму Любу прийшло спонтанно. Богдана відсувала цей захід з дня на день, бо на кладовищах відчувала себе моторошно. Але продовжувати відкладати — це було якось... не по-людськи, чи що. Все ж народила її саме середня з сестер Медуниць.

Одягнувши легкий бавовняний сарафан, сандалі та крислатий капелюх, Богдана повісила на плече плетену сумочку з телефоном і пляшкою води, та вийшла у двір. Там вона зрізала кілька запашних гілок і несподівано побачила за хвірткою Колю — неймовірно гарного у василькового кольору сорочці. Його очі негайно набули цього ж відтінку синього.

На думку спали настанови Гната, потім перед очима виник учорашній поцілунок, але Богдана відмахнулася і від першого, і від другого. Їй доступно пояснили, що поцілунок ще нічого не означає. А з Колею їй все одно доведеться спілкуватися, хоче цього Гнат, чи ні. Він не може стежити за нею двадцять чотири години на добу. І за братом своїм — теж. І взагалі — краще одразу навчитися тримати дистанцію, і при цьому не ображати Миколу повною зневагою. Вона привертає чужу увагу не набагато менше, ніж часте спілкування.

— Привіт, — сказала Дана якомога стриманіше. — Давно тут стоїш?

— Привіт. Побачив, як ти зрізаєш квіти, ось і... — Коля насупився і продовжив: — Не хочу брехати. Я спеціально прийшов, щоб... побалакати. Минулого разу у нас не вийшло.

— Минулого — це вчора, чи три роки тому, коли ти приховав від мене наречену?

До промовлених слів Дана не підозрювала, що так сильно ображена на Колю. Завжди звалювала провину на Гната та на нещасливий збіг обставин. А виявилося...

— Обговорімо все зараз.

Напевно, було б правильніше відмовити, але Богдана не змогла. Цей хлопець їй все ще подобався. Цілком ймовірно, що саме через Миколу вона жодного разу не зважилася на серйозні відносини. В інших чоловіках Дані вічно щось не подобалося. Та, можливо, головним їхнім недоліком було те, що вони — не Коля.

— У мене є справа. Хочу сходити на могилку... Люби. — Богдана не наважилася назвати її матір'ю при Миколі. В Довгунці цю таємницю знали тільки Медуниці. — Якщо хочеш, можеш мене супроводити.

— Хочу, — відповів Коля. Здається, він рішуче налаштований поговорити.

— Тоді ходімо. Я вже зібралася.

Поки вони прямували тінистою вулицею, то не зустріли жодної живої душі. Навіть коти жодного разу дорогу не перебігли, а водилося їх тут безліч. Це чудово, що їх ніхто не бачив. Хоча за вікна будинків та нечисленних автомобілів Дана ручатися не могла.

Коля заговорив лише тоді, коли вони звернули на стежку, що вела до міського кладовища. Була, звичайно ж, і центральна під'їзна доріжка, але ходити пішки було ближче саме стежкою.

— Досі відчуваю себе негідником.

— Чому ж?

Богдана не просто так запитала — з цікавості. Вона хотіла знати напевно, а значить почути саме від Миколи.

— Потрібно було одразу розповісти тобі про Тамілу, але я не зміг себе примусити. Тоді б ти не погодилася бачитися зі мною. Чи я помиляюсь?

— Не погодилася б, — кивнула Дана. Хоча й мріяла про цю людину цілих три роки та досі пам'ятала всі їхні зустрічі в найменших подробицях. Чому вона така дурна? Адже мрії нічого не змінять, як і ця розмова.

— От бачиш. А мене магнітом до тебе тягнуло. Ще й Міли в місті не було. Я тоді радів, що вона не вдома. Спочатку думав, зустрінемося декілька разів, погуляємо, побалакаємо...

— Поцілуємося, — не стримала іронії Богдана.

— Пробач. Я тоді дуже сильно закохався. До нестями. І зовсім не знав, що мені робити. Ти коли-небудь кохала одразу двох?

Ось такого повороту Дана зовсім не очікувала. Але й пояснювати Колі, що він був першим, в кого вона закохалася, не хотіла. Ні до чого йому знати такі подробиці. Ось якби у них щось вийшло, тоді б вона розповіла. А так...

Богдана поглянула на ромашки, що росли прямо на узбіччі, побачила, як креслять зиґзаґи бабки та відповіла:

— Не пам'ятаю такого.

— А ось мене розривало на частини. Одна планувала одружитися з Тамілою, а друга — поїхати з тобою світ за очі, щоб ти була тільки моєю.

Дана гірко усміхнулася. В дечому Гнат знову мав рацію. Микола хотів одружитися з милою Мілою. Проте і її, Богдану, теж хотів. Цікаво, щоб він робив, якби вона не поїхала з міста?

— Колю, чого ти зараз від мене хочеш? Співчуття?

Він знизав плечима.

— Не знаю. Можливо, розуміння. Мені хотілося пояснити тобі, що я не просто так із тобою зустрічався.

— Тобто, якби не було Таміли, то ти б... Що? Одружився б зі мною?