Розділ 17

До десятої вечора чергування йшло спокійно. Молоденька медсестра Ганна Мороз, з якою Богдана була на нічній зміні вже вдруге, виявилася доброзичливою та веселою. А ще дуже товариською та говіркою. Вона забігла в ординаторську у якійсь справі й вже хвилин зо тридцять розповідала, як проходить процес привчання її донечки до горщика. Очі у молодої матусі блищали, а емоції буквально зашкалювали, тому Дана не перебивала Ганну, даючи можливість висловитися. Для матері її діти — головне джерело натхнення. У більшості випадків решта справ відсуваються на другий план. Богдана бачила це по мамі Наді, коли у той народилися близнюки.

Ганна перервалася тільки тоді, коли за межами ординаторській почувся якийсь шум. Гучний, з криками та лайкою. Богдана негайно підскочила з місця та вибігла за двері слідом за медсестрою.

Посеред приймального покою стояли двоє на вигляд двадцятирічні хлопці. Точніше, один стояв і підтримував у вертикальному положенні товариша. Той намагався триматися за голову, але рука постійно падала вниз батогом. А ще вона була у крові.

Перший парубок лаявся матом та вимагав лікаря. Дана кинулася до потерпілого, але лише підібравшись ближче, зрозуміла, що хлопці п'яні. Але ж кров...

Богдана не змогла підійти ближче, тому що перший парубок тицьнув у неї пальцем і заволав:

— Ти хто така?

— Я — лікар. Його потрібно оглянути. — Дана пошукала очима Ганну. Та завмерла біля стійки. — Викликай хірурга.

— Вже зателефонувала, — повідомила медсестра, але з місця не зрушила. Боялася? Що ж, Ганну можна було зрозуміти.

— Я тебе не знаю, — рикнув хлопець. — Не займай його.

— Я вас теж. Ім'я моє — Богдана Медуниця. Нам потрібно оглянути вашого друга. Допоможіть мені відвести його до кабінету.

У відповідь пролунала ще одна лайка.

— Я тобі не довіряю. Забери руки. І лікаря іншого поклич. Якого я знаю.

Дана поглянула на потерпілого. Він, здавалося, от-от знепритомніє. Але як йому допомогти?

Богдана ще раз спробувала напоумити п’яного хлопця.

— Зрозумійте, у вашого друга може бути серйозне поранення. Хірург зараз прийде, але...

— Ти мене дістала! — заревів хлопець і замахнувся на неї вільною рукою.

Все сталося так несподівано, що Дана навіть за бажання не встигла б відскочити. Вона чула, як позаду зойкнула Ганна і ще хтось із жінок, і мимоволі заплющила очі. Навіть злякатися не встигла.

Однак удару не дочекалася. Пролунала добірна лайка та чоловічий крик. Розплющивши очі, Богдана побачила, як Гнат заломив за спину руку нападнику, і той скорчився від болю. А Горай у цей момент підхопив його товариша.

— Вали звідси. За поріг вийди й не з'являйся тут, поки я не дозволю. — Той на подив швидко послухався і, бурмочучи та лаючись, вийшов з лікарні. Але Богдана за ним не стежила. Вона підхопила пораненого під іншу руку. По обличчю Гната було помітно, що він хотів заперечити, але передумав. А проходячи повз Ганну, додав: — Зателефонуй Горовському. Юристу, знаєш?

— Звісно. Хто ж його не знає.

— Бери ручку, йди за мною, номер продиктую. Скажи йому, що це я номер дав, щоб він Антона свого з-під лікарні забрав. Директорові ринку я сам повідомлю, що його син тут. Тільки визначуся, що з ним. Закінчиш, приходь. Ти будеш нам потрібна.

— Все зроблю, — чітко відповіла Ганна та вхопила ручку.

Пацієнта вони оглядали в майже повній тиші. Тільки поранений періодично щось виголошував і знову втрачав свідомість. До нього викликали невропатолога та травматолога, але ті ще не приїхали. Серце працювало нормально. На нозі виявилося декілька синців, що вже проступили, і саден. А ось на руці — досить глибокий поріз.

Гнат вирішив обробити рану на місці та викликав з відділення медсестру з набором інструментів і перев'язувальним матеріалом. Поки вона бігла, вони разом звільнили пацієнта від одягу — до білизни. Богдана допомагала, чим могла. Потім приєдналася й Ганна. Хлопець важив чимало. Дивно, як п'яний Антон примудрявся його тримати, та ще й кулаками розмахувати.

Коли з відділення примчала медсестра, Дана відійшла в бік, а Ганна побігла на пост — тримати оборону. Двері вони тимчасово закрили на ключ, але міг з'явитися ще хтось, в тому числі черговий пацієнт.

Близько години Богдана спостерігала, як працює Гнат. Любувалася на чіткі, вивірені рухи. Що значить — багаторічна практика. От їй би так навчитися. І весь цей час Горай балакав тільки у справі, і, що дивно, жодного разу на Дану не наїхав.

Пацієнта відвезли в неврологію ліфтом — туди повинні були з'явитися викликані фахівці. Гнат же затримався у приймальному відділенні. Вимив руки, витер їх одноразовим рушником, зателефонував директорові ринку і тільки тоді звернув всю свою увагу на чергового лікаря. Оглянув з ніг до голови, примружився та кивнув на вихід:

— В ординаторську.

Ну ось!

Богдана не стала обурюватися та з'ясовувати стосунки у присутності персоналу. Вона мовчки відправилася у вказане місце.

Заледве вона опинилася всередині, як за нею увійшов Горай. Вигляд у нього був загрозливий.