Розділ 14

Вранці Богдану розбудили півні. Голосили на різних тонах, немов змагалися, у кого виходить музикальніше та голосніше.

Дана все ще не звикла до нових звуків, з якими тепер починала та завершувала день. Звичайно, у Довгунці були й багатоповерхівки, тільки в іншій частині міста. А ось їхній старий будинок розташовувався в приватному секторі, де деякі жителі все ще за звичкою тримали різну живність. Кожна господиня впевнена, що кращого за своє домашнє немає.

Увечері розставання Богдани з Сашком супроводжували цвіркуни. Гарне вийшло побачення. Але воно нагадувало радше дружню зустріч, ніж щось романтичне та бентежне. Дана майже розслабилася — вперше з дня приїзду в Довгунець. Коли Рудий перестав бентежитися, то виявився несподівано балакучим хлопцем. Він багато жартував і розповідав смішні історії зі своєї практики.

Показували якийсь бойовик, але навіть це Дану не засмутило. Всі ці екшени її не цікавили, але й не дратували теж. У бійках і стрілялках, як правило, перемагали позитивні герої. А що ще потрібно для спокійного перегляду?

Рудий поводився коректно, навіть скромно. Руки не розпускав, цілуватися не ліз, і це теж потішило. Напір подобається тільки за обопільного бажання, а в іншому випадку викликає неприємні відчуття.

Саша довів її до хвіртки та навіть подякував за приємний вечір. Помітний, чемний, привабливий, начитаний, професіонал... Всі ці якості викликали симпатію. Можливо, Дані й варто замислитися над стосунками з цим чоловіком. Микола все одно недоступний.

Вона поміркує про це іншим разом. А вчора Богдана лише побажала Рудому на добраніч, розвернулася та, позіхаючи, пішла до будинку.

Вставати з півнями необхідності не було, але спати Дані перехотілося. Вона заварила чай, кинула в чашку листочок зеленої м'яти, що вже багато років росла під вікнами, накинула на плечі вив'язану гачком стару шаль Віри та разом з чаєм всілась на ґанку.

«На поверсі», як казали місцеві, такого умиротворення досягти неможливо. Богдана вважала, що найкраще заспокоюють та породжують гармонію з собою та світом не абсолютна тиша та навушники з чимось корисним, а ось ці звуки природи, що прокидалася. Дана навчилася цінувати це в глушині під час інтернатури. Там же ж звикла жити самостійно. Все ж якась користь з того «заслання» була.

Дана задивилася на хмари, і не одразу помітила, як до неї підійшла тітонька. Довелося моргнути, щоб повернути зору чіткість.

— Віро, а ти чого не спиш? Чоловік не злякається, якщо, прокинувшись, не застане тебе в ліжку?

— Він сьогодні раніше пішов з дому. Когось важливого зустрічати в аеропорт поїхав. Гаряча пора. А я не можу спати, якщо його поруч немає. Звикла вже. З приємними речами завжди так. А ти чому не спиш?

— Не знаю. Півні розбудили, і думки тут як тут. Немов чекали, поки я зі сну вирину. Чай будеш?

— Не хочу. Випила вже. Я краще поряд посиджу. Сумую за нашим будинком. — Віра винесла з дому подушку від старого дивана та влаштувалася поряд із племінницею. — Як погуляли? Пізно повернулася?

— Добре погуляли. Мирно. Одразу після сеансу й повернулися. Пізно вже було.

— Ну, з милим серцю ніколи не пізно. Як Сашко? Не сподобався?

— Чому? Сподобався. Він — мрія будь-якої дівчини. І куди ці дівчата дивляться, велике питання. І чому він досі неодружений — теж, — Дана позіхнула та поправила шаль. А потім схаменулася: — Слухай, візьми собі. Прохолодно.

Віра лише рукою махнула.

— Мені тепер постійно жарко. Кутайся, давай. Дівчата на Сашка облизуються, але він вибирати не поспішає. Мати його вже онуків побавити не проти, сватає йому претенденток на свій смак, та Сашко — кремінь. Ти тільки не подумай нічого такого. Він хлопець нормальний. Навіть зустрічається періодично з кимось. Просто аванси роздавати не поспішає. А ще я чула, що був у нього хтось в університеті, але не зрослося. Ось він відтоді й обережний, аж занадто. Ти до нього придивись. Якщо він тебе після відмови вдруге запросив на побачення, то ти йому точно сподобалася. Вірний знак.

— Придивлюся. Тільки ти його матусі нічого не розповідай, щоб особливо не сподівалася. До того ж у мене особливого досвіду відносин немає. Декілька подібних побачень, і на цьому все. Я тебе про інше запитати хочу.

— Запитуй. Розповім, що знаю.

— Чому ти мені нічого про сімейку Горай не розповідала? Навіть Гнат здивувався, що я не в курсі про його родинні стосунки з Тамілою.

— Гнат розмовляв з тобою про Мілу? — випрямила спину Віра.

— Розмовляв — м'яко сказано. Швидше погрожував. Та ще зажадав, щоб я Колю десятою дорогою обходила.

— Можу собі уявити. Він — чоловік різкий, та й за рідних горлянку порве. Але з якої причини раптом така бесіда?

— Микола до лікарні приходив і на брата нарвався. А потім мене побачив. Він не знав, що я там працюю. Не сказав йому ніхто. Коля обурився, ну і... Загалом, далі був виховний момент.

— Богданко, дівчинко, ти, головне, мовчи. Не сперечайся з ним. Може, він звикне до тебе та перестане чіплятися. А ти до Колі... Пробач, що цікавлюся. Почуття якісь залишилися, чи минуло все?

Дана зітхнула та сьорбнула чаю.

— Важке запитання, Віро. Він перед моїми очима завжди колишнім, трирічної давності, стоїть. Боляче мені, коли його бачу. Але, можливо, це смуток, що у нас нічого не вийшло. Адже могло. І він все ще небайдужий. Інакше чому ще так бурхливо відреагував? Але, з іншого боку, я надто мало знаю про чоловіків та стосунки, щоб робити висновки. До того ж у Колі дружина є. Вона дуже мила. Справжня Міла. І син. Як його звати?