Розділ 13

Чергування закінчилося о восьмій. Додому Дана не поспішала — чекала на Рудого. Вона завжди намагалася виконувати обіцяне, та й ображати Сашка повторною відмовою теж не хотіла. Він це не заслужив. Тому Богдана спокійно здала зміну Лілі Семенівні, переодягнулася в літню картату сукню та зробила макіяж, наскільки це дозволяв убогий склад косметички.

Думки раз по раз повертали Дану до денної розмови з Гнатом, але вона намагалася на цьому не зациклюватися. Знову у знову перемелювати кашу, не маючи всіх інгредієнтів — марна трата часу. Справжній смак страви так не впізнаєш. А Богдана хотіла знати правду — всю правду.

Це було несправедливо стосовно Сашка, але розмови з тітонькою Богдана чекала сильніше, ніж зустрічі з Рудим. Хлопець він, безумовно, не просто симпатичний, а дуже навіть привабливий, але серце Дани не прискорювало ритм в його присутності.

Можливо, це тільки на краще. Одного разу вона вже пережила емоційну бурю, і навряд чи захоче повторення. Той катаклізм змів Богдану, наче парасольку від лотка з морозивом, і відніс у місця суворі та далекі. Мама Надя страшенно переймалася цим і телефонувала їй кожного дня. А тато Вадя, так Дана називала його з дитинства, навіть приїжджав декілька разів — оцінити обстановку та продемонструвати всім, що за його доньку є кому заступитися.

Він би зумів. Вигляд у Вадима був солідний та суворий. Добре, що він не поцікавився, чому його старшенька поїхала в таку глушину, а не залишилася в Довгунці під наглядом тітоньки.

А ось з мамою Надею ситуацію обговорити довелося. Навіть якби Дана та Віра зберегли скандал у таємниці, про нього точно б доповіли знайомі — як тільки Надія опинилася б на порозі старого будинку.

Поміркувавши, Богдана разом матір'ю вирішили Вадиму нічого не розповідати. Той цілком міг почати з'ясовувати стосунки з Колею, Гнатом, а, можливо, і з їхнім батьком — директором гімназії. Зайві розбірки не привели б ні до чого доброго, і вже точно не відновили б добре ім'я Дани. Тоді обидві сумнівалися в правильності прийнятого рішення, але тепер їхня стриманість стала у пригоді. Інакше Богдану просто не прийняли б на нову стару роботу.

Зазвичай зайнята власними турботами Ліля Семенівна — у неї з дня на день повинна була народжувати донька — несподівано звернула увагу на зовнішній вигляд Дани та навіть зробила їй комплімент. У відповідь Богдана запропонувала вічно стурбованій жінці випити разом кави. І навіть зварила її, але так і не доторкнулася до чашки. О восьмій тридцять в ординаторській з'явився Сашко. До того ж не у футболці та джинсах, як зазвичай, а у білій сорочці та штанах. Добре хоч краватку не зав’язав.

Дана зніяковіла не менше ніж Сашко, коли Ліля Семенівна оглянула невропатолога та промовила: «Наче наречений». Якщо вже вона помітила, то інші точно звернуть увагу. У маленьких містах шанси залишитися непоміченим наполегливо прямують до нуля. І з роками це не змінюється.

На вулиці було так світло, наскільки буває тільки у місяць найдовших днів та найкоротших ночей. Саме тому їхній спільний з Сашком вихід з приймального відділення міг спостерігати кожен, хто затримався у дворі лікарні. На щастя, таких виявилося небагато, але серед них — завідувач хірургічного відділення власною незадоволеною персоною.

Гнат стояв поруч зі своєю машиною і цього разу навіть не хмурився, але негативне ставлення до подій, здавалося, оточувало його примарною хмарою. Такий енергетиці міг би позаздрити будь-хто, але й злякатися її — теж.

Чому вона постійно на нього натрапляє? Складалося враження, що шеф за Даною стежить. Втім, він же обіцяв. Так що все чесно. Але, з іншого боку, Горай же не міг знати, що саме сьогодні Богдана погодилася піти на побачення. Невже інтуїція підказала?

— Дивись, Гнат Максимович! — вигукнув Сашко. Ніби вона його не бачила. Надивилася за день вдосталь. Навіть набридло. — Підійдемо, гаразд? Мені потрібно дещо обговорити.

А хіба у неї залишався вибір?

Поки вони йшли до вже знайомого автомобіля, Богдану не покидало відчуття, що Горай споглядає на Сашкову руку, якою той тримав її за лікоть. Засуджує? Що ж, це — тільки його проблеми. Вони з Рудим мають повне право приємно провести вечір. Як то кажуть — не роботою єдиною.

— Кудись зібралися, молоді люди? — зустрів їх запитанням Гнат. Безглуздим, до речі. Між ними різниця усього вісім років. Та якщо Горай зараховує себе до людей похилого віку, хто вона така, щоб заперечувати?

— Ми тут з Даною в кіно ідемо, — пробасив Рудий та притиснув її руку до себе ще сильніше. На що Гнат, до речі, одразу звернув увагу. Якщо він почне їй виписувати, то Дана обов'язково нагадає шефові, що це була не її ініціатива. Богдана Медуниця взагалі мовчить і на місці тупцює. Така скромна, що сама себе не впізнає. Добре, хоч ноги не тремтять. Зручно, що вона ходить на роботу на низьких підборах. Менша ймовірність спіткнутися під гнівним поглядом керівництва.

— На яку стрічку?

Йому-то яке діло? Ось що за допитливий чоловік. Любить все й усіх контролювати? Вона теж подібним страждає, але ж не до такої міри.

— Я якось не поцікавився, — знизав плечима Сашко. — Афішу бачив, але не запам'ятав, що там написано. За великим рахунком це не так вже й важливо. Як гадаєш, Дано?

І що вона повинна на це відповісти?

— Впевнена, що нам сподобається.