Розділ 12

Горай вперше під час чергування Богдани увійшов до ординаторської приймального відділення. Але поводився він так, немов це був його кабінет. Підійшов до столу, помітив чашку з застиглою кавою та допив її. Відніс чашку до умивальника й навіть помив її. Перевернув і поклав на паперову серветку. Гнат тут точно частий гість.

— Це була моя кава, — обурилася Дана. Вийшло по-дитячому, так. Але вона більше не могла мовчати. Скільки можна діяти їй на нерви? Висловився б уже, і пішов.

— Бачу, — Гнат виразно поглянув на пляму на її халаті, і Дані негайно захотілося прикритися. І не тільки тому, що не хотіла виглядати нечупарою. Ще ніхто не смів так відверто витріщатися на її груди. Потайки — можливо, але щоб так, зовсім не криючись... Збентежити хоче?

— До речі, це ви винні. Не потрібно було сперечатися під дверима. Я думала, що в приймальний покій увірвалися хулігани або п'яниці...

— Не треба було обіцяти передати довідку Миколі. Я тебе попереджав, щоб ти з ним не спілкувалася.

— А я не знала, що повинен прийти Коля. Сашко сказав, що з'явиться товариш. Я не екстрасенс, щоб...

— Сашко?

І знову цей незадоволений тон. Вона ще жодного разу не догодила цій людині. Не те щоб вона до цього прагнула, та все ж. Не могла ж вона все на світі робити погано.

— А що тут такого? Ми — майже ровесники. Сашко сам мені запропонував перейти на «ти». І взагалі, чому я повинна постійно виправдовуватися? Я нічого поганого не зробила! — кип'ятилися Дана і дихала все частіше. Мабуть, пляма на її халаті теж рухалася, тому що Гнат постійно туди зиркав. Педант нещасний. Не могла ж вона переодягатися в його присутності.

— Ось задля того, щоб ти чогось не наробила, я і стежу за тобою. Посада у мене така. Відповідальна.

— Чому ви тоді братові своєму про мене не повідомили, якщо такий відповідальний? Може, він і сам би не з'явився, якби знав, що я тепер тут працюю?

— Впевнена? — поцікавився Гнат несподівано втомленим голосом. Можливо, саме тому Дана відповіла, як думала:

— Ні.

Та одразу в голову прийшла думка, що в цій історії саме вона, Богдана, головна потерпіла. Чому вона повинна жаліти того, хто вигнав її звідси? Ну не силою, звичайно ж, але зробив так, щоб у неї не залишилося вибору. Дана сама попросила її відпустити, а потім довго домовлялася з деканом, щоб їй знайшли хоч якесь місце для інтернатури. Богдану й відправили — в найдальшу номерну лікарню, куди зверталися тільки ті з місцевих, хто не міг поїхати в пристойний лікувальний заклад. З лікарів там працювали тільки хірург, два терапевти та окуліст, та й то тільки тому, що мешкали поблизу та у своєму давно пенсійному віці не хотіли кожного дня кудись добиратися.

— Ось і я про це, — хитнув головою шеф.

— А що це ви так занервували, Гнате Максимовичу? Турбуєтеся даремно. Я ж не якась фатальна красуня, щоб чоловіки ходили за мною немов на прив'язі. І взагалі, звідки мені знати, прийшов би Коля чи ні? Я так і не встигла нічого зрозуміти за ті декілька тижнів, які тут колись пробула. Ми, Медуниці, погано розуміємо суперечливі сигнали, які посилають брати Горай.

Цікаво, про що думав цей чоловік, коли вдивлявся в її обличчя, ось як зараз? Свої ж бо очі він ховав. Та й з лицем його можна сміливо грати в покер. Коля, наприклад, зовсім інший. Коли на нього дивишся, здається, що душу бачиш.

— Послухай мене, Медуниця. Зроби собі послугу — не лізь ти в їхню сім'ю. Вони добре живуть. Дружно.

Хоч комусь добре. Але чути таке боляче.

— Ви не відповіли, чому Колі про мене не повідомили, — вперто похитала головою Дана.

— Таміла сама хотіла розповісти. Зрештою, це їхня сімейна справа.

— Але ж саме Коля ваш родич. Чому ви постійно захищаєте Тамілу?

Це знову прозвучало по-дитячому. Та й нехай. Зате щиро.

— Тому що Міла — теж моя родичка.

— Увійти в сім'ю — ще не означає стати родичем, — зауважила Богдана.

Чому вона все ще продовжувала цю розмову, дівчина й сама не розуміла. Їм би з Гнатом було правильніше розійтися по робочих місцях, поки черга з охочих підслухати під дверима не зібралася. Невже Горай не боїться пліток? Сам він три роки тому так на цей аргумент натискав, що навіть хтось сміливіший за Богдану злякався б.

— Спірне твердження, але не в цьому справа.

— А у чому?

— Міла мені як сестра. Якби мій батько її удочерив — а він хотів, коли вони з її матір'ю одружилися — то ми б стали зведеними.

Он які справи. Відповідно, і Миколі його дружина майже зведена сестра.

— Чому ж тоді не удочерив? — прошепотіла вона хрипко, вражена.

— Її батько не дозволив. Він хоч з сім'ї пішов, але від дочки не відмовився. — Горай відштовхнувся від столу, на який увесь цей час спирався, і простягнув руку. — Довідку віддай. Ще забудемо про неї за розмовами. Дивно, що Віра не розповіла тобі про Тамілу. — Дана теж так вважала. Але обговорювати тітку з Гнатом не стала. Мовчки простягнула теку. Горай забрав її та попрямував до дверей, але перш ніж відчинити, нагадав: — Не займай їх. Більше про це нагадувати не буду. І ділитися сімейними таємницями — теж. Все, до роботи.