Розділ 10

— Дано, можна я залишу в приймальному відділенні довідку?

Богдана обернулася на густий бас невропатолога Сашка. Тобто Олександра Антоновича Рудого, але чоловік наполягав, щоб Дана зверталася до нього на ім’я, і вона погодилася. А що тут такого? Різниця у віці між ними усього два роки. До того ж Сашко працював тут не так давно — перевівся, щоб бути ближче до рідного дому. Тут у нього жила мати. А ще Богдана сподівалася, що чутки про неї та Колю до Рудого не дійшли.

— Звісно. Хтось повинен забрати? — поцікавилася Дана, вимикаючи електрокавоварку. Вона придбала невеличку, щоб користуватися нею під час нічних чергувань. Могла б, звичайно ж, вдень сходити до автомата на другому поверсі, але не хотіла залишати відділення без нагляду. Світлана Василівна відпросилася в особистій справі, а решта персоналу обідала. Богдана ж намагалася все тримати під контролем.

За тиждень її перебування в лікарні інтерес до Дани згас, з'явилися інші теми для розмов, і дівчина відчула себе вільніше. Її навіть перестали називати «новенька», і це Богдану тішило. Значить, визнали за свою.

— Так, мій товариш підійде. Його мама проходила у нас обстеження, але результати так і не забрала. Віддаси, гаразд?

— Без проблем, — відгукнулася Богдана, з симпатією обводячи поглядом чималу чоловічу фігуру. Дивно, що такого добродушного та симпатичного хлопця досі ніхто не прибрав до рук. Якщо судити з розмов, то в цьому місті всі тільки тим і займалися, що розв’язувати особисті проблеми ближнього свого. Ну, або те, що вважали його проблемами. — Каву будеш?

— Я б задоволенням. Справді. Але у мене пацієнт в дорозі. Зателефонував, що защемило у нього щось у спині, і дочка везе страждальця в лікарню. Ось, чекаю.

— До приймального відділення під'їде? — заметушилася Богдана.

— Ні, з чорного ходу його впущу. Звідти до потрібного відділення ближче, — зауважив Сашко. А потім раптом немов збентежився та потер потилицю. Дана одразу напружилася. Вона вже знала, що означає така поведінка колеги. Подібне вже відбувалося два дні тому. — Ти сьогодні ввечері вільна? Може, сходимо у кіно? Там є сеанс о двадцять першій нуль-нуль.

Минулого разу Сашко запрошував її до кав’ярні, але Богдана не наважилася піти. Відмовила, та, дивлячись на розчарованого колегу, відчула себе незручно. Та й Віра вилаяла її за таку поведінку. Тітонька щодня приходила до свого старого дому побалакати з племінницею — вранці, якщо Дана чергувала вночі, і ввечері, коли у неї за планом денна зміна. Віра нагадала їй, що взимку часу на розваги буде мало. А що за молодість без гулянок? Робота роботою, проте в старості хочеться згадувати не про неї.

А ще тітонька під приводом, що вагітним відмовляти не можна, взяла з Богдани слово, що наступного разу та погодиться на побачення. Та й маму Сашка Рудого тітка Віра знала непогано. Жінка мешкала на тій самій вулиці, де стояв їхній старий будинок. Відповідно, відтепер Дана та Сашко — сусіди. Що ж…

— Гаразд, — промовила й не змогла стримати посмішку у відповідь на неприховану радість на обличчі хлопця.

— Тоді я зайду за тобою після чергування. Так буде добре?

Правильніше було б відправитися додому та причепуритися як слід, макіяж зробити яскравіший, парфумами побризкати в потрібних місцях. Збираючись на роботу, ними не скористаєшся, але іноді дуже хочеться.

Однак чепурися, чи не чепурися... Хто її помітить на останньому сеансі, окрім Сашка? А він бачив її в повсякденному одязі та не втік.

— Домовилися.

Сашко подарував їй ще одну яскраву посмішку, віддав теку з документом і пішов. Богдана зупинилася у дверях ординаторської, щоб провести хлопця поглядом.

Їй вже давно пора почати ходити на побачення. Двадцять шість — вже не дитячий вік, а вона досі толком ні з ким не зустрічалася. В університеті було не до цього. Потім трапився Коля. Через рік після незабутньої драми Дана намагалася зав’язати стосунки, але ніхто з чоловіків так і не зміг зацікавити її настільки, щоб вона погодилася зустрітися ще раз. Можливо, з Сашком пощастить?

Богдана відчула на собі чийсь погляд і повернула голову. Гнат стояв майже біля виходу з лікарні та розмовляв з якимось чоловіком. Однак його увага була спрямована в інший бік. Він спостерігав, як Рудий зникає в глибині коридору, але Дана майже не сумнівалася, що трохи раніше Горай муляв поглядом саме її.

За минулий тиждень Богдана не тільки освоїлася в лікарні, але й перезнайомилися майже з усіма. Виняток склали лише ті, хто вирвався у відпустку. Раніше Дана була товариською дівчиною — за що й постраждала. Однак за останні роки вона навчилася мовчати та виражати емоції трохи скромніше. Виходило не завжди, і запальний характер часом виривався назовні, але Богдана працювала над собою.

Так що Горай в дечому мав рацію — особливої ​​потреби в загальних зборах не було. Однак зізнаватися йому в цьому Дана не збиралася. Гната вона бачила частенько, але вони практично не розмовляли. Завідувач хірургічного відділення стримано кивав їй при зустрічі, коли Богдана в цей момент опинялася до нього обличчям.

Зараз був саме такий випадок. Але чому увагу Горая привернув невропатолог? Тільки тим, що розмовляв з Даною цілих п'ять хвилин? Невже шеф боїться, що Медуниця почне збивати зі шляху праведного чергового чоловіка? Так Сашко неодружений. Чи це Богдана не в курсі, і у Рудого все ж хтось є — якась невідома їй наречена? Якщо не Дана, то Віра точно про неї знала б. Та й Сашко не став би запрошувати дівчину в кіно, якби був зайнятий.