Розділ 7

Виявилося, що підозрювати, що за спиною хтось промовляє про тебе «Та сама» — одне, а почути таке в очі — зовсім інше. Раптово виникле неприємне відчуття, точніше, суміш відчуттів  — обурення, образи та провини, застала Дану зненацька. А коли таким чином сходилися зірки, у неї не виходило промовчати.

— Я — просто Богдана. Прізвище моє — Медуниця. І я маю намір працювати тут лікарем приймального відділення.

Вроджена запальність, щоб її, таки зірвалася з гальм. У кого, цікаво, вона цим вдалася? В матусю? У тата? Про батька вона нічого не дізнається, а от про матір... Потрібно буде поцікавитися у Віри. Та поки що…

Якщо дружина Миколи очікує, що Дана почне виправдовуватися, то їй доведеться змиритися з тим, що нічого навіть схожого не відбудеться. Богдана Медуниця ні перед ким не завинила — навіть якщо хтось вважає інакше.

— Ви — вродлива, — несподівано видала Таміла, і все сердиті, але й захисні теж, фрази застрягли у Дани в горлі. Бліде обличчя зарум'янилося, а блакитні очі заблищали, немов Міла будь-якої миті заплаче. Але навіть це її не псувало.

— Ви — теж, — промовила Дана, і сама здивувалася, що це сказала.

Невже вони прямо зараз, майже біля порога, оголосили про перемир'я? А що їм, власне, ділити? Коля зробив свій вибір три роки тому.

Гнів негайно згас. Таміла насправді виявилася дуже милою. Миколі пощастило.

Але визнати, що Гнат мав рацію, Богдана все ж не могла. Через його звинувачення вона колись втекла з цього міста. І тепер ніхто не дізнається, яка сім'я вийшла б з Миколи та Дани — якби вона не злякалася, а він від неї не відмовився. Не прямо в очі сказав, що не буде між ними нічого. Але якщо не помчав за Богданою негайно або через деякий час, не знайшов, не пояснив бодай щось... Як ще розуміти його поведінку? Відмовився, та й все тут. Ось тільки почуття самої Дани до Колі досі тліли десь глибоко, і це було погано, бо небезпечно.

У будь-якому випадку вчора Горай повинен був попередити Богдану про дружину брата. Адже під удар потрапила не тільки вона, Богдана, але й Міла, яку Гнат так люто захищав три роки тому. До речі, навіть більше, ніж брата.

Що б там не було, вона, Дана, постраждала в цій історії більше за інших. Міла отримала свого Миколу та навіть народила йому дитину, їхні родичі задоволені й щасливі, свідки драми трирічної давності мало не з попкорном слідкували за безплатною розвагою — і, здається, сподівалися на другий акт, і лише Богдані довелося вибивати собі місце під сонцем.

— Здається, ви образилися, що я... — Ніжно-рожеві губи сіпнулися. У Міли явно були труднощі з визначеннями. І тут Богдана впіймала себе на тому, що чомусь співчуває цій дівчині та хоче їй хоч чимось допомогти. А ще Дана підозрювала, що багатьом хотілося того ж. Якщо вона, жінка, відчувала подібне, то у багатьох чоловіків не могло не виникнути непереборне бажання пестити та леліяти це біляве диво. — Я не хотіла…

Це ж як зрозуміти? Міла збирається вибачатися — перед нею, Даною? Дійсно, диво. Цікаво, як багато Миколина дружина знає про Дану? Адже Міла була відсутня в місті того нещасливого серпня три роки тому.

— Ображатися — неконструктивне заняття, — заявила Богдана досить м'яко, як на свій настрій. «Ти їй ще серветки запропонуй». — Гнат Максимович вас шукав.

— Так? — несподівано розхвилювалася Таміла. — Вже біжу! — вигукнула та знову впустила з рук медичні картки.

Дана похитала головою. Здається, вона тут не найнезграбніша. Міла ж виглядала дуже розгубленою. Здавалося, вона не знала, що їй робити перш за все: збирати картки чи поспішати до начальства.

Всі ці спостереження жахливо збивали з пантелику. Мимоволі виникало закономірне питання: Таміла — настільки відповідальний працівник, чи родича свого побоюється?

— Іди вже, я сама зберу, — висловилася Дана, але одразу поправила себе: — Тобто, йдіть.

— Ні, до мене краще на «ти». Так зручніше. Не відчуваю себе надто старою.

— Чому старою? — здивувалася Дана. — Шанобливе звернення, не більше.

— Напевно, але мені більше подобається відчувати себе безтурботним дівчиськом. Спасибі.

— За що?

— За допомогу з картками. Двічі.

Богдану знову накрило суперечливими почуттями, і вона зайнялася документами.

Їй теж хотілося б відчувати себе безтурботним дівчиськом. Проте все це скінчилося вже майже три роки тому.