Розділ 6

Ліля Семенівна виявилася втомленою сивочолою п'ятдесятирічною жінкою в окулярах та рожевого кольору медичному костюмі. Здавалося, лише рожеве й надавало жінці бодай якихось фарб.

Вітаючи Богдану, вона ледь на неї поглянула. Вислухала старшу медсестру, вибачилася перед новим ординатором і пообіцяла розповісти все, що важливо, після того, як повернеться від Гната Максимовича. Вона пішла, але потім повернулася, щоб нагадати старшій медсестрі про інтерна, яка теж повинна підійти до начальства.

Було таке враження, що ця жінка рухалася лише на автоматі та примушувала себе міркувати. Відповідно, Гнат сказав правду — чергування було непростим. Дана чомусь одразу відчула себе винною. Таке вже було одного разу, і в значно більших масштабах. Не витримавши обвинувального напору цієї людини, три роки тому Богдана бігла з міста, підібгавши хвоста. Та тоді теж була ні в чому не винна. Майже. Але про це краще не згадувати.

Дана озирнулась навкруги. Вона зовсім не знала, з чого розпочати. Не чекати ж Лілю Семенівну прямо посеред приймального покою? А якщо зараз з'явиться пацієнт? Куди його запросити? Кого покликати? Потрібно ж ще документацію вести. Правильніше було б постажуватися день-другий, освоїтися, але, мабуть, лікарів насправді не вистачало, якщо їй поставили чергування в першу ж добу по приїзді. Або ж вередливість виконувача обов'язків головного лікаря зашкалювала.

Богдана вирішила самостійно познайомитися з медперсоналом, який вже поглядав в її бік з кабінету за стійкою.

А що тут такого? Вона має повне право. Ну, поки не повне, бо заява не підписана, але це не заважає назвати своє ім’я. Звичайно ж, Гнат міг особисто це зробити. Чи його величність тільки розпорядження роздають для тих, хто рангом нижче? Але якщо вже всі зайняті, та й старша медсестра зникла, як тільки пішла Ліля Семенівна...

Дана розвернулася на п'ятах, збираючись рішуче виконати задумане, і негайно зіткнулася з дівчиною трохи нижчою за неї зростом, білявою, зеленоокою та страшенно милою. Та несла в руках медичні картки, і вони випали з її рук під час зіткнення.

— Я не хотіла! — вигукнула Богдана й почала збирати документи, що розсипалися по підлозі. — Вибачте незграбну.

— Я теж винна, — посміхнулася дівчина та присіла поруч, допомагаючи. — І теж завжди жахливо незграбна.

Вони розсміялися дуетом. Вийшло дуже навіть мелодійно. У чотири руки дівчата швидко завершили роботу та випростались.

— Тоді познайоммося, — запропонувала Дана. — Називайте мене Богданою. А ви, якщо я правильно зрозуміла, інтерн?

Усміхнена дівчина мимоволі викликала симпатію, і подобалася Богдані з кожною миттю все більше. Вони навіть могли б стати приятельками. Хоч одне дружнє обличчя в лікарні Дані точно не завадило б.

— Так і є, — весело відгукнулася дівчина. — Я — Міла. Таміла Горай.

Якби зараз зі стелі повалив град, Дана здивувалася б менше. Яке там «здивувалася». У неї запаморочення почалося. Вона зовсім не очікувала в перший же робочий день в цьому місті наштовхнутися на дружину Миколи.

Ось яка вона — Міла. Мила, інтелігентна та й одягнена доволі скромно. Лише золоті сережки з діамантами у вухах свідчать про достаток. Значить, батьки у неї — не прості люди. Швидше за все, якась місцева інтелігенція. Втім, чому вона дивується? Перспективний банкір та син директора гімназії мав вибрати собі когось саме такого. Для всіх цих людей дочка технолога та швачки — не пара такому чоловікові. Що з того, що вона лікар? Це — лише перше покоління інтелігенції.

Богдана не знала, що Таміла вчилася в медичному. Три роки тому їй ніхто про це не розповів. Вона ж цікавитися не стала. По-перше, ніколи було. Все сталося надто швидко. А по-друге, якщо вже щось забувати, так назавжди. Зайві відомості в такому випадку — ні до чого.

А ось Гнат все це знав, але не попередив. Адже міг би хоча б натякнути, що Дані доведеться стикнутися з Мілою, поки вони вчора добиралися до будинку Грабовського. Чому ж він промовчав? Повідомив, що буде стежити за її поведінкою, але про невістку — ані слова. Не подумав? Чи не встиг? Або, що цілком можливо, хотів, щоб Богдана почувалася так, немов...

З чим же порівняти? До біса метафори. Жахливо вона почувається. Язик ніби до піднебіння прилип. Думки — наче клоччя.

Адже ця дівчина їй сподобалася. Вони з Колею, напевно, мають чудовий вигляд, коли стоять поруч. Попри пологи — про дитину давно проговорилася тітка Віра, фігурка у Таміли струнка, навіть занадто. Але це діло можна поправити. Як каже мама Надя, м'ясо з роками наросте.

Тільки зараз Богдана усвідомила, що в неї жодного шансу не було. Вона знала собі ціну, але точно не була гарнішою за тендітну дружину Миколи. Можливо, Гнат був не такий вже й далекий від істини, коли казав, що його брат ніколи не передумає одружуватися зі своєю нареченою. Чарівна дочка впливових батьків місцевого масштабу — статус не сховаєш за медичною формою... Хто ж від такої відмовиться? Не те щоб Дана планувала відбивати у Таміли нареченого — ані тоді, ані тим більше зараз, та все ж неприємно відчувати себе другим сортом.

«Ось і не відчувай, — наказала собі Дана. — Уяви, що перед тобою — звичайна дівчина, яка цілком могла бути твоєю однокурсницею».

— Приємно познайомитися, — вона змусила себе посміхнутися.