Розділ 2

Решту шляху вони подолали мовчки. Богдана періодично поглядала вліво, але кожного разу наштовхувалася на незворушний профіль. Гнат розмов не затівав, а вона вже не настільки наївна, як колись, щоб з власної ініціативи напрошуватися на «комплімент». Три роки тому наслухалася їх більш ніж достатньо.

Дана відвернулася до бічного вікна, задивилася на доглянуті, зелені поля, що мимоволі тішили око, і пригадала, як минулого разу тут активно збирали врожай. А ще ховалися від зливи під клейончастими плащами — не встигли втекти до дощу. Серпень увесь рік годує.

Але їм з Миколою було не до сільського господарства. Та й злива їх особливо не потурбувала. Дана з Колею азартно гралися в «вгадайку» і таким чином пізнавали один одного. Микола виявився тутешнім хлопцем і після закінчення університету вже влаштувався на службу в міське відділення банку, а Богдана збиралася проходити інтернатуру при лікарні. Коля заочно, але весело — з добрим гумором, знайомив її з місцевими визначними пам'ятками, і переважно не історичними. Розповідав про них щось захопливе та обов'язково пов'язане з власними витівками.

До неможливості привабливий юнак, здавалося, випромінював сонячне світло. Можливо тому, що постійно посміхався? А ще дивився на попутницю так, немов вона — найкрасивіша на світі дівчина. Богдана і відчувала себе такою — унікальною. Вона не сподівалася на продовження несподіваного знайомства — хіба що трохи, але раділа кожній миті приємної подорожі.

Тоді Богдана вперше поїхала з дому надовго і трохи хвилювалася. А кілька побачень з однокурсниками не додали їй досвіду спілкування з представниками протилежної статі. Особливо романтичного. Тому все, що відбувається було для дівчини незвичним.

Того дня Микола врятував Богдану не тільки від зливи, але й від поганого настрою. Новий одяг виявився знищеним вщент, проте Дана майже не засмутилася з цього приводу. Позитивні емоції поруч з гарним хлопцем компенсували весь негатив.

За недовгий шлях попутники встигли обговорити багато чого. Крім одного, але, як виявилося, найважливішого — майбутнього весілля Миколи. Чому він промовчав, Дана так і не зрозуміла. Та й сама дізналася про подію міського рівня, коли стало занадто пізно — вона встигла закохатися.

Дана виринула зі спогадів, коли автомобіль зупинився. Озирнувшись, зрозуміла, що знаходиться в незнайомому місці. Вивчити місто як слід минулого разу вона не встигла. Надто мало тут прожила.

Богдана повернулася до Гната.

— Я так і знала, що ви — вовк в овечій шкурі. Це що — викрадення? Краще б скинули до придорожньої канави. Звідти я, принаймні, знайшла б дорогу. Ми де?

Гнат вислухав її тираду без будь-яких емоцій, принаймні на обличчі. При першій зустрічі могло здатися, що він — абсолютно непробивна людина. Але Дана точно знала, що щось він відчувати здатний. Гнів — так точно. Але, здається, зараз її слова чоловіка не зачепили. Він їх проігнорував і відповів лише на останнє запитання:

— Віра тепер живе тут, у нового чоловіка. Ти не знала?

— Я не запитала. Хотіла зробити сюрприз.

— Сюрприз вдався. Для тебе.

Гнат замовк, продовжуючи вивчати її обличчя, і Богдана занервувала. Здається, цікаві для обох теми для розмови вони вичерпали. Майже. Але розмовляти на ту, єдину незачеплену, собі в збиток.

— Ну, я піду. Спасибі, що підвезли.

Дана вже потягнула до себе ручку дверцят, коли раптом почула:

— Побачу з Миколою, не подивлюсь, що приймальний покій потребує лікаря.

Ну що за людина? Вирішив, що вона почне розбивати сім'ю?

— І що ви мені зробите, Гнате Максимовичу? Виженете за аморальну поведінку? Я вже не молоденька дурепа, якою можна маніпулювати. Мені потрібна ця робота, і я збираюся залишатися тут стільки, скільки вважатиму за потрібне.

Богдана могла собою пишатися. Вона висловилася і навіть не запнулася, хоча всередині у неї все тремтіло. І коліна — теж. Дана майже вибралася з автомобіля, коли Гнат вхопив її за лікоть.

— Повторюся, якщо ти забула — я буду стежити за тобою, лікарю Медуниця.

І відпустив.

Поки Богдана потирала лікоть, Гнат дістав з багажника її речі. А до хвіртки вже мчала тітка Віра — симпатична жінка, всього на п’ятнадцять років старша за племінницю. Впізнавши попутника Дани, тітонька пригальмувала й почала з очевидним хвилюванням переводити погляд з племінниці на Гната та у зворотному напрямку.

— Богданка, чого ж ти не попередила, що будеш зранку? Ми чекали на тебе ближче до вечора.

— Здзвонилися б, як цивілізовані люди, — прогудів Гнат, залишаючи поклажу біля хвіртки. — Але у вас, у Медуниць, все не як у людей.

— Вітаннячко тобі, Гнате. Спасибі, що підвіз мою племінничку.

— На здоров'я. Ти, Віро, важке не неси. Нехай Богдана сама свої речі в хату тягне. І розбуди її завтра раніше. У неї зміна починається о восьмій годині, — строго зауважив Гнат.

Дана стрепенулася.

— Як о восьмій? І звідки вам знати, коли моя зміна?

— Завідувач хірургічного відділення зобов'язаний знати, хто чергує в приймальному відділенні.