4

Дорога до осоружної відьми зайняла чимало часу. Місто не припиняло свого метушливого життя й серед глибокої ночі, і навіть в таку пізню годину пробратися його вулицями було інколи, ой як нелегко. Та тривалий шлях дозволив Вольдемару заспокоїтися нерви та вгамувати розбурхані емоції. Проїжджаючи по величавому мості, що простягнувся над широкою річкою він пригадав як вперше побував тут понад тисячу років тому. Тоді вампір і гадки не мав, що це маленьке людське поселення перетвориться на такий великий гамірний мегаполіс.

Пентхаус, в якому замешкала примадонна Діана, розташовувався на маківці височенного хмарочоса. Пихата «мистецтвознавеця» вибрала собі це місце для житла зовсім не випадково, спокусившись його розкішшю і престижністю. Сам будинок знаходився на перехресті кількох потужних енергетичних потоків відьмацької магії. Тут можна було творити вельми могутні чари та плести складної структури заклинання.

Піднімаючись ліфтом до апартаментів ворожки, вампір відчував як з кожним подоланим поверхом, ця чужорідна чаклунська сила зі все більшою настирливістю намагається стати на перешкоді його просуванню дальше. Однак численні захисні обереги знаходилися в нейтральному стані. Вольдемара тут все таки чекали, хоча одночасно й прозоро натякали, щоб не забував, хто в домі хазяйка. Начебто він і сам цього не знав, і з власної волі навідався б у таке недостойне древнього вампіра кубло.

На вході в пентхаус відьми упиря зустріла Марієтта. Те що ця худорлява, цибата жінка і є особистою помічницею великої примадонни вампір безпомилково здогадався з її пискливого голосу, який вже довелося нещодавно почути в слухавці телефону. Недбалим порухом руки зупинивши всілякі спроби її великосвітської манірності (прийняти його плащ, капелюх і ціпок), він, кивком голови в сторону вхідних дверей, дав зрозуміти, що бажає говорити виключно зі самою Діаною.

Відьма очікувала на вампіра в своєму будуарі. Звісно, кабінет для прийомів у жінки був далекий за вишуканістю оформлення від того визначення «будуар» що йому доводилося бачити раніше, ще якісь кілька століть тому. Однак Вольдемар завітав до цієї дами не заради інтимних втіх, а для офіційної короткотривалої розмови, тож загалом такий робочий інтер’єр кімнати був навіть вельми підходящим.

Сама Діана схилилася за величезним монітором комп’ютера і щось там клацала на його клавіатурі. Без оманних чарів вона практично нічим не відрізнялася від жінок так званого «бальзаківського» віку. Середнього зросту, ще не огрядна, однак помітно повненька, високе чоло вкрите павутинням дрібних зморшок, дещо одутле обличчя зі слідами втоми, ніс у формі картоплини і невиразні вилиці.

Нахабності і пихатості у примадонни у всі часи було більш ніж достатньо, але й вистачало місця для здорового глузду та прагматичної розсудливості. Вона прекрасно розуміла, що є межа яку не варто перетинати, тож не стала більше випробовувати терплячість вампіра. Миттєво відірвавшись від свого зайняття ворожка поважно вийшла з-за столу і ввічливо привіталася:

– Доброї ночі, пане Вольдемар! – голос ворожки звучав чемно і з ледь відчутними нотками лукавства. – Як добралися до моєї скромної обителі?

Відьма була одягнута в довге барвінково-зелене плаття з глибоким розрізом що майже сягав її стегна. Хвилясте волосся темно-русявою вуаллю вкривало жіночі плечі і груди. Примружені сірі очі виклично блищали з під накладних вій. Бліді вуста склалися в посмішку у якій крім погорди і чванливості важко було ще щось відшукати.    

– І вам ясного повного місяця! – відповів вампір традиційним вітанням усіх створінь ночі. – Дорога була легкою і приємною. Однак давайте не будемо обмінюватися люб’язностями, а відразу візьмемося за нашу справу.

– Як скажете, – Діана здавалося була розчарована такою холодною відповіддю Вольдемара. – А я хотіла запропонувати вам щось випити.

– Це зайве, – коротко буркнув упир.

– Ні, так ні, – підсумувала відьма вмить прогнавши й найменший натяк привітності зі свого голосу. – Поговоримо тоді про нашу справу. Маю до вас чимало претензій стосовно ганебної поведінки вашої підопічної.

– А конкретніше можна? – в’їдливо поспитався вампір.

– Ваша підопічна здійснила велике святотацтво, – крижаним тоном промовила примадонна. – Вона самовільно проникла на наш сьогоднішній купальський шабаш. Самі прекрасно знаєте скільки при цьому було порушено віковічних традицій, звичаїв і законів. Ви її наставник, ви відповідальний за її дії, вам і розплачуватися за всі злочинні вчинки та негідні проступки своєї нечемної учениці.

– Ірена новонавернена, – гаркнув упир. – Вона ще практично як те мале дитя, до того ж, ваша колишня сестра.      

– Ми знаємо про це тому й готові поблажливо поставитися до її нерозумного вибрику, якщо звісно ви…

Тут Вольдемар нарешті збагнув всю сьогоднішню ницість примадонни. Вона була незмінна собі й практично неприховано вела мову про звичне для неї гендлярство. За допомогою примітивного шантажу Діана прагнула отримати для себе якийсь зиск з того всього що трапилося. Вочевидь хотіла погрозами домогтися чогось особисто у нього. 

В якусь блискавичну мить вампір опинився поряд відьми, однією рукою притиснув її за стан до себе, іншою різко задер підборіддя жінки вверх, оголивши таку беззахисну шийку. Жарка кров клекотіла у венах ворожки, буквально на відстані волосинки від ікл упиря, ніздрі його залоскотав такий дражливий запах людського страху, єство стрепенулося в передчутті майбутнього вбивства.